Ринкова система земельних відносин у світі існує вже давно, Україна ж іде до цього маленькими кроками, зважаючи на історичну спадщину. Так вже сталося, що земля для українця - це найбільше багатство та опора. Україна, як би не говорили політики, ще й досі аграрна країна, і саме тому реформування земельних відносин тут є найголовнішою та найгострішою темою. На сьогодні у країні налічується близько 7 мільйонів власників земельних наділів. Кожен з них по-різному розпоряджається своєю власністю. Багато селян просто віддали свою власність в оренду і зараз мають хоч і маленький, але щорічний від цього дохід. Дехто, орендувавши ще кілька земельних ділянок, займається фермерством, дехто власноруч обробляє свою землю, а хтось навіть організував товариства, консолідувавши «рештки» колишніх колгоспів.
Дотепер, як ми знаємо, в Україні існувала лише можливість оренди земельних ділянок. З прийняттям законопроекту «Про ринок земель» буде знято мораторій на продаж землі, що дозволить не тільки продати, а й подарувати чи взяти кредит під заставу земельної ділянки. Це з точки зору економічної стратегії є важливим фактором для побудови ринкових земельних відносин. Крізь призму економічного розвитку всі фактори виробництва - земля, праця і капітал - повинні функціонувати як товар. В іншому випадку, коли один із чинників виключається із товарного обігу, це унеможливлює створення повноцінних ринкових відносин на селі.
Про реалії та перспективи земельної реформи в Україні ми поговорили із жителями Покровського району Дніпропетровської області.

Іван Фалій раніше працював головою ревізійної комісії в селі Гаврилівка, бригадиром тракторної бригади, сьогодні пенсіонер, йому 70 років, але часу для відпочинку не має і зараз. У нього 300 га орендованої землі, яку треба обробити, після отримання урожаю привести до ладу на наступний рік. Іван Петрович каже, що надприбутків його заняття не приносить, вистачає лише на найнеобхідніше, адже дуже дорого коштують добрива та обслуговування техніки. Зняття мораторію на продаж землі чекає з острахом, адже знає, що землю захочуть продати багато людей, а от купити її він не зможе. Це, на його думку, буде кроком до знищення українського фермера.
Юрій Вакуленко – засновник фермерського господарства «Україна», освоїв кілька професій – був і механізатором, і водієм у селі. Фермерством почав займатися з 1993 року. Тоді ж на розвиток свого агробізнесу отримав 10 га землі, згодом ще 40. На сьогодні має 1180 га землі. У його господарстві працюють 10 робітників. Юрій Євгенович переконаний, що земля, якщо нею займатися, дає реальний прибуток, але, на жаль, в Україні немає можливостей для цього. Щороку фермерів змушують висаджувати якусь культуру. І дарма, що зібраний врожай не можна продати за достойну ціну, а часто ціна вирощеної та зібраної культури нижча за ціну посівного матеріалу. «До землі ставлюся бережно, - каже Ю.Вакуленко. - Так само не байдужа мені доля та розвиток тих сіл, землі яких входять до складу мого господарства, де живу і я сам. Хочу допомагати людям, розвивати інфраструктуру, тому, що це близьке мені. Не впевнений, що чужі господарі, які куплять наші землі, будуть так само зацікавлені в цьому. Закон про ринок земель обіцяє втримати землю в руках українських фермерів, але насправді це неможливо. Ми вже давно зневірились і в державі, і в тому, що щось може робитися для людей. Як змінити ситуацію? Необхідно збиратися разом та відкрито висловлювати свою думку. Я патріот своєї країни, хочу тут жити, дбати про своє господарство і місце, де мешкаю, але можливості, на жаль, для цього обмежені».
Власною думкою поділився і Віктор Сердюк, у минулому голова колгоспу «Зоря комунізму» Покровського району (з 1964 по 1993 рр.), з 1980 по 1984 рр. - народний депутат України: «Коли я прийшов на посаду голови колгоспу, відбудовувати треба було все, починаючи з дитсадків і закінчуючи прокладанням газопроводу в село. Бачив і те, як відбувався розпад колгоспів, розподіл земель. Близько 650 га відійшло фермерам в оренду на 49 років, 240 га віддали службовцям, близько 8000 га було роздано селянам. І ось тепер, після стількох років, ми спостерігаємо знову, хоч і поступове, але відродження села: земля дає прибуток фермерам, вони, у свою чергу, беруть участь у розвитку соціальної сфери, крім обов’язкового податку до сільської ради, будують церкви, ремонтують школи та дитсадки, дають роботу жителям сіл. Дуже не хотілося б це втратити. Пропоную дозволити продаж землі тільки під забудову, а землі сільгосппризначення не чіпати. У нас родюча земля, яка дає добрі врожаї пшениці. При недбалому ставленні ці чорноземи за кілька років можна виснажити посівом, наприклад, ріпаку або інших «вигідних культур».
Не в захваті від майбутнього законопроекту і власники паїв. «Я не маю власної землі, - каже Сергій Присяжний, інженер із селища Покровське, – але її мають мої батьки, і я думаю, що братиму участь у вирішенні її подальшої долі. Стосовно земельної реформи можу сказати - ідея гарна, але треба врахувати те, що приймають її в Україні. А країна наша зі специфічною політикою і специфічним населенням. Дуже шкода тих земельних ділянок, які будуть продані за безцінь. Для людей заможних це вдалий шанс забезпечити своє майбутнє, селяни ж, у свою чергу, не отримають реальної ціни за свою землю. Я взагалі вважаю, що не можна переступати землевласників, приймаючи подібний законопроект. Найкращий вихід – провести всенародний референдум».
Іван Сергієнко, підприємець, землю продавати не буде, категорично не вірить в безхмарне майбутнє, яке обіцяють законодавці. Зараз каже: «Мої паї в оренді, маю добрий дохід із кожного. Фермер, який обробляє мою землю, - надійна та порядна людина і на даний момент кращої перспективи для себе не бачу. Я отримую достатньо, навіть більше. Щодо землі, то найбільша недоробка в тому, що відсутній державний земельний резерв для молоді, яка б хотіла працювати на селі. Жителі міст, які отримали землю в спадок, її продадуть, бо вона їм не потрібна, а сільські жителі не матимуть роботи».
Віра Катюха – вчителька і свого часу також отримала маленький пай у розмірі 1 га. Каже, що з острахом чекає на зняття мораторію на продаж землі, адже і цей невеличкий шматок можуть відібрати.
Житель села Гаврилівки Федір Сергієнко також має земельний наділ, але не віддає в оренду - обробляє сам: «З насторогою чекаю на те, що почнеться після прийняття законопроекту. Земля нарешті запрацювала, почала приносити дохід фермерам і селянам. А що може трапитися після того, як землю продадуть? Є ризик, що вона взагалі стоятиме необроблена. Не можна, не питаючи народної думки, приймати будь-які законопроекти. Землею потрібно займатися централізовано і злагоджено, не саджати що завгодно, не виснажувати її».
Протилежної думки дотримується сільський голова с. Гаврилівки Анатолій Зайцев. Він вірить у майбутню гарну перспективу нового земельного законопроекту: «Земельна реформа покликана «підняти з колін» українське село. Вона дасть можливість фермерам працювати вже не на орендованій, а на власній землі. Кожна людина зможе за вигідну ціну продати землю або віддати її під заставу, взявши кредит у банку, розпочати власний бізнес, тим більше, що законом буде заборонена спекуляція на ринку землі. Земля має оброблятися професійно і раціонально. Агробізнес - для людей, які можуть це робити і будуть працювати на належному рівні».
А ось Віктор із селища Покровське, радіє новому закону: «Я не один пай маю і, якщо гарну ціну дадуть, продам котрийсь – сину допоможу в місті квартиру придбати. Він там роботу добру має, а з житлом проблеми».
Здавалося б, що ще треба селянам – про них дбають, гарний закон приймуть, виведуть українське село на новий рівень розвитку, і селянин задоволений буде, і міський житель нагодований. Але не вірять чомусь люди в райдужні перспективи, бояться, що знову залишаться ні з чим. «Якщо й землі не буде, тоді як жити?» - тихенько запитують бабусі на лавці. «Україна для людей» - пригадуємо передвборчі гасла. Це правда, шкода тільки, що людей цих можна перерахувати на пальцях.

Анелія СЕРГІЄНКО.