Поточний № 40 (1227)

16.10.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Землі своєї господар


24.06.2016

«Для своєї родини ми живемо, про її майбутнє дбаємо. Заради неї, батьківського краю та всієї України прагнемо зробити світ кращим. Людству притаманні нетлінні духовні цінності, які досить виразно поєднані в Божих заповідях. Від того, які зерна будуть засіяні – добра, миру чи зла, – таким же буде наш врожай». Такі слова написав меценат, директор ТОВ «Весна» Петропавлівського району Олександр Рудь у передмові до книги своєї землячки, заслуженого працівника культури України Зої Ружин «Золото роду».

До рідного дому

Олександр Рудь у Дмитрівській школі вирізнявся добрими знаннями точних наук. І коли постало питання про те, яким шляхом йти молодому хлопцеві далі, то, на відміну своїх трьох братів - шахтаря Миколи, водія швидкої допомоги Олексія, шахтного механіка Олега та сестри Любові, яка у сусідньому господарстві працювала бухгалтером, Олександр вирішив навчатися, як він сам зізнався, у найкращому виші Дніпропетровська – сільськогосподарському інституті на факультеті механізації сільського господарства.

На той час колгосп «Ленінець» дав йому направлення, оскільки фах інженера-механіка завжди затребуваний на селі. Про навчання Олександр Гаврилович згадує, як про найсвітліші роки свого життя. У гуртожитку жив разом зі своїм однокурсником Олександром Демидовим, який пізніше стане начальником обласного управління сільського господарства, працюватиме у міністерстві агрополітики та продовольства. Студенти встигали добре вчитися, займатися спортом, громадською діяльністю. Але п’ять років промайнули як один день. І вже дипломований спеціаліст Олександр Рудь приступив у колгоспі «Ленінець» до роботи інженером з техніки безпеки. Але вже через якихось два місяці з військкомату приходить повістка. Півтора року відслужив у Москві. Командування пропонувало здібному військовослужбовцю офіцерське звання і посаду заступника командира з технічного забезпечення. Та порадившись зі своєю молодою дружиною, яка чекала його у Дмитрівці, вирішив повертатись до рідної землі.

Але і вдома колишній солдат не мав спокою. Почали його «вербувати» у міліцію. Вже і співбесіду пройшов, і папери всі заповнив. Та остаточне слово цього разу було за його мамою, Вірою Олексіївною: «Невже треба було інститути закінчувати, аби потім по крайку у бабусь самогонку «трусити»? Не твоє це діло, синку мій…».

А оскільки у родині Рудів слово старших завжди вважалося законом, то варіантів не було. А тому вже наступного дня повернувся Олександр на роботу до колгоспу «Ленінець», але вже на посаду головного інженера, яку чесно виконував впродовж дев’яти років.

Селянська арифметика

Коли у 1994 році люди півроку не бачили живих грошей, а в поле не було нічим виїхати, і назріла необхідність обирати нового голову колгоспу, Олександра Рудя у районі попередили: «Кандидатуру свою не виставляй, з області буде людина». І дійсно, до Дмитрівки внадився колишній директор радгоспу «Кіровський» Дніпропетровського району Розповідав дмитрівським селянам, як буде при ньому добре жити. Слухали його люди та чухали потилиці: мовляв, м’яко стелиш, пане. Тільки яким боком ти до Дмитрівки пристав? Тут же у тебе ні двору, ні сім’ї…

Та коли перед самісінькими зборами районний чиновник побачив альтернативу чужинцюі в особі Олександра Рудя, не витерпів і сказав йому: «Не пропрацюєш і двох тижнів, якщо, звичайно, пройдеш».

Було це 6 травня. На загальних зборах у сільському будинку культури послухали люди одного, чужака, і другого – свого, який виріс на їхніх очах, у якого батьки були шанованими людми, і проголосували, як веліли серце і душа: за Олександра Рудя – 500 голосів, за його опонента - нуль, один утримався.

Ось така вона, селянська арифметика.

Зміна курсу: «Нехай працює!»

Всього два тижні знадобилося 33-річному голові колгоспу О. Рудю, аби виплатити піврічну заборгованість із зарплати та засіяти у степу всі поля. А вже через місяць до господарства разом з районним начальством завітав тодішній представник Президента України в області Павло Лазаренко. Оглянув поля і сказав тоді районному чиновнику: «Я ж говорив тобі, що молодих треба ставити». Після цього у районі різко змінилось ставлення до молодого дмитрівського голови. Не сильно тоді допомагали, але й не заважали, що на думку Олександра Гавриловича, було дуже важливо.

Вже тепер він пригадує, що ще у 1994-му добре бачив перспективу розвитку господарства. Цим шляхом і йшов усі 22 роки.

Реформування

У поцесі реформування, започаткованого 1999-го року, на базі колгоспу «Ленінець» було утворено два господарства – 3300 гектарів відійшло ТОВ «Весна» і 2000 – сусідньому ТОВ «Евріка».

«Можна було б працювати і в тих умовах, аби держава трохи більше приділяла уваги сільгоспвиробникам, - розмірковує директор ТОВ «Весна» Олександр Рудь. – Мені довелось побувати у Китаї, де аграрії орендують землю у держави. Продуктивно там працюють і державні, і приватні агроформування».

У ТОВ «Весна» до 2005 року була тваринницька галузь. До останнього у господарстві сподівались, що держава буде заохочувати займатись молочним скотарством, але так і не дочекались. Тож сьогодні вся увага зосереджена на рослинництві. Тут серйозний підхід до вирощування всіх сільськогосподарських культур – пшениці, озимого ячменю, кукурудзи, соняшнику, ріпаку. До речі, останній, хоча і трудомісткий у вирощуванні, однак він, за словами директора, є добрим попередником для пшениці, яка минулого року дала врожайність 60-65 центнерів з гектара.

Ось і в минулому році тут по ріпаку посіяли 600 гектарів озимої пшениці. Ми побачили, в якому стані перебуває зараз та пшениця – висока і повноколоса, ні бур’янинки. А такого гарного ріпаку ще не бачили. Всього ж у ТОВ «Весна» озима пшениця зростає на площі 1314 гектарів, 538 – озимий ріпак, 283 – кукурудза, 77 – ячмінь. Пересівати довелось лише 70 гектарів озимого ячменю. А посівну завершили до 9 травня, зараз доглядають за посівами і вже готуються до збирання ранніх зернових.

«Ми використовуємо вітчизняні сорти пшениці київської та одеської селекції, - говорить О. Рудь. – Кукурудзу сіємо гібридами імпортної селекції світових брендів. Вони значно дорожче вітчизняних, але восени швидко віддають вологу, мають більшу врожайність».

Аби обробити 3300 гектарів у ТОВ «Весна» працює 54 спеціалісти та робітники. 663 пайовики уклали з господарством договори оренди земельних паїв строком на 10 років. Орендна плата у ТОВ «Весна» становить 5,5%. Як сказав директор, до цього спонукає і конкуренція, і рівень життя. Останні два роки господарство за свої кошти доставляє сільгосппродукцію пайовикам безпосередньо до їхніх садиб.

У них і у нас

Зарубіжні фермери отримують дотацію від 300 і більше євро на гектар. У нас же, як відомо, для українських аграріїв - часткова відмова від спецрежиму оподаткування ПДВ. За словами Олександра Рудя, таким чином у господарствах будуть «вимиватись» обігові кошти, за які раніше можна було купляти добрива, запчастини, пальне, техніку. «Напевно, треба, аби правила гри на аграрному ринку були для всіх однаковими, тоді б і маленьке фермерське господарство, і серйозний агрохолдинг були б у рівних умовах, - наголосив він. – Ось зараз доводиться чути, що одноосібники працюють у правовому полі, такі умови їм створила держава. – Тоді у мене інше питання: а хто тоді буде утримувати інфраструктуру на селі?».

До речі, під час каденції депутатом обласної ради минулого скликання на рахунку Олександра Рудя багато корисних справ. Зокрема, за його сприяння виділено 90 тисяч гривень на ремонт доріг у селі Дмитрівка, 40 тисяч гривень - на відновлення Свято-Петропавлівського храму, 35200 гривень – на ремонт лікарні ім. Мечникова, 35 тисяч гривень – на відновлення терапевтичного відділення Петропавлівської ЦРЛ, 21 тисячу гривень – на металопластикові вікна, телевізор та музичний центр для Дмитрівської школи, 15 тисяч гривень – на закупівлю лінолеуму для Брагинівського дитсадка, 12 тисяч гривень – на придбання обладнання для карети швидкої допомоги Дмитрівської лікарні та ще багато-багато інших витрат на соціальний розвиток району та допомогу незахищеним верствам населення.

«Найчастіше по допомогу звертається лікарня, аби придбали гуму на швидку, сільська рада звертається з ремонтом доріг, завезенням піску, розчищенням снігу, водопостачання, забезпеченням пальним. І ми не відмовляємо – допомагаємо. Так, напевно, і повинно бути, - розмірковує Олександр Рудь. – Однак наша законодавча база не завжди відповідає реальному життю. Ось приміром, довелось сільський будинок культури передати на баланс сільської ради. А потім дивимось, дах протікає. Де у сільської ради кошти на його ремонт і утримання? У нас уже гіркий досвід був у Брагинівці, де клуб, переданий на баланс сільради, завалився. Аби не допустити цього у своєму рідному селі, ТОВ «Весна» взяло в оренду сільський будинок культури. Ми його відремонтували і вдихнули у нього нове життя. Зараз там працюють гуртки художньої самодіяльності, фітнес-клас, придбали сучасне спортивне знаряддя. Дійсно, тепер сільський клуб став осередком культури та спілкування людей – на 9 травня наварили два котли каші, а до каші ще й фронтові 100 грам!

Ми не зруйнували жодної ферми, все охороняється, а людям виплачено кошти за майнові паї. Адже я по життю – не руйнівник, а будівник».

Зарплата - вагомий чинник

Доводилось часто чути у Петропавлівському районі, що кращі кадри працюють на шахтах. «На жаль, були і такі часи, коли у період реформування наша продукція знецінилась, і нічим було виплачувати зарплату, - каже директор Олександр Рудь. – Та, слава Богу, то вже відійшло в історію».

Сьогодні кращі робітники та спеціалісти трудяться саме у ТОВ «Весна», де середня зарплата становить 6500 гривень. Механізатор Віктор Мазурчак, наприклад, 15 років тому приїхав до Дмитрівки з Хмельниччини. Як він сказав, отримує понад 10 тисяч гривень, а на минулорічних жнивах заробив 42 тисячі.

«Що шукати і для чого? – говорить механізатор. – У нас людина праці соціально захищена. Дякуючи такій зарплаті, моя дружина не працює, дім охороняє, а я – заробляю».

Сьогодні товариство «Весна» має потужну імпортну техніку, на якій працюють ті ж механізатори, які у свій час ще у колгоспі «Ленінець» трудились на стареньких «Нивах» і МТЗ. Перекваліфікувались, знайшли себе. Команда спеціалістів теж збереглася ще з колгоспних часів. Наприклад, головний агроном Вадим Сусоєв, головний інженер і одночасно заступник директора Микола Карпенко, головний енергетик Олексій Шевченко, завідувач гаража Віктор Коваль, завідувач мехтоку Галина Солом’яна, завідувач олійниці Тамара Рудь, головний бухгалтер Вікторія Гринько.

Український шлях

Олександр Рудь у вільний час любить подорожувати світом. Разом зі своїми друзями вже побував у США, Канаді, Німеччині, Франції, Швеції, Китаї, Італії, ПАР:

«Дивимось, як там працюють фермери і щось корисне беремо для себе. Був дуже вражений рівнем життя у Південно-Африканській Республіці. Раніше думав, що це країна третього світу, а виявилось, що вони попереду нас… Найбільше сподобалось у Німеччині, де скрізь чисто і охайно. У Білорусі добре розвивається аграрний сектор, люди мають роботу.

Але нам, напевно, треба рівнятись на канадських фермерів. У них – більш прозора податкова система, фіксовані ціни на сільгосппродукцію. Наприклад, ціна зерна нижчою за 180 доларів за тонну не буває. Треба і нам, українським сільгоспвиробникам, згуртовуватись, відстоювати свої інтереси, щоб

А взагалі треба починати із себе і Європу робити кожному у своєму селі.

Родинне коло

У родині Олександра Гавриловича Рудя та його дружини Світлани Іванівни три доньки. Старша Аліна після навчання у ДНУ ім. Гончара отримала фах юриста і працює за спеціальністю, Юлія після закінчення агроуніверситету працює бухгалтером у відділі землеустрою обласної ради. Найменша Олександра – другокурсниця медичної академії. Дружина Світлана Іванівна працює бухгалтером СФГ «Троянда».

Найтепліші слова з вуст Олександра Гавриловича ми почули про його батьків, яких, на жаль, вже немає на цьому світі. Батько, Гаврило Никифорович, пройшов усю війну, двічіі потрапляв у полон і двічі тікав з полону. Взимку 1943-го року після втечі з концтабору шлях з Чехословаччини до Дніпропетровська подолав пішки. Мама Віра Олексіївна під час війни була вивезена до Австрії. Вже після війни у 1947 році у родині Рудів народився старший син Микола, у 1950-му – Олексій, у 1953-му – донька Люба, у 1961-му – Олександр, у 1962-му – Олег. Діти зростали у любові і праці. Мама, Віра Олексіївна, працювала у дитячому садочку, а тато, Гаврило Никифорович – на шахті, у мостозагоні, у колгоспній олійниці.

«Нашу олію, де батько працював, знають у всій окрузі, - з гордістю розповідав Олександр Рудь. – Вона у нашому селі ще з 1903 року. На ній – німецьке обладнання. Якось на заводі пресів придбали новий прес, думали, що він кращу олію вичавить. Аж ні. Спробували і повернулись до німецького зразка 1903 року.

Щоразу, коли буваю на олійниці, згадую свого тата. Світла йому пам’ять і моїй матусі.

Дуже радий, що доля подарувала мені можливість мати прекрасну сім’ю, займатись улюбленою роботою, вирощувати хліб. Я почуваю себе найщасливішою людиною, коли комбайн починає збирати перше збіжжя і до його бункера сиплеться зерно.

Це хвилини радості, хвилини гордості за свою причетність до хліборобського роду».

Ми відкрили і для себе, і для всіх наших читачів, ще одного самобутнього керівника, господаря землі своєї Олександра Рудя, який прагне зробити українське село квітучим і заможним. І впевнений, що так воно і буде.

Олексій ГУДЕНКО. Дніпропетровська область.