Покровський край. Такого географічного поняття поки що нема. Але славні трударі Покровщини пишаються своїм краєм. Пишаються традиціями. Пишаються людьми, котрі роблять добро для своїх земляків. А скільки славних і знатних людей вийшло з цього вільнолюбивого і працелюбного краю! Поняття «вільнолюбство» тут дорого цінують. Навіть під час виборів депутатів різних рівнів не піддаються на улесливі обіцянки. Відстоюють свою думку й право. Що ж до «працелюбства», то покровчани довели навіть сусідам, що вміють трудитися краще. Підмітив це і відомий поет-пісняр Олександр Тараненко у своєму вірші «Покровчани»:

Покровчани мої, покровчани,
Вас іздалеку я пізнаю.
Ви тримаєте небо плечами
У своїм хліборобськім краю.

Гераклову земну ношу взяли на себе свого часу лідери колгоспного руху, які під керівництвом мудрих керівників-патріотів району зуміли в зоні надто ризикового землеробства вирощувати високі врожаї сільськогосподарських культур та займати високі місця в рейтингу районів Приднпров’я. І флагманом цього самого «руху» був колгосп «Дружба» на чолі з легендарним головою колгоспу Іваном Васильовичем КОПИЧАЄМ. Це він впровадив чітку систему організації праці на кожній ділянці виробництва. Це за його керівництва колгосп став не тільки мільйонером, а й господарством, яке самостійно вирішувало багато соціальних питань для своїх земляків. Не пригальмували, а навіть прискорили шлях розвитку перетвореного колгоспу у товариство, незважаючи на іноді навіть не прийнятні нові державні реформаторські закони й укази. «Дружба» нітрохи не здала передових позицій. На її досвіді вчилися багато керівників господарств району, а сам Іван Васильович Копичай був удостоєний найвищої державної відзнаки - Героя України. На жаль, не витримало навантажень серце великого життєлюба. Та його справу продовжує онук-тезка Іван Васильович Копичай. На щастя, йому вдалося після закінчення аграрного вузу кілька років попрацювати під крилом свого легендарного дідуся і багато чому навчитися. Тоді ніби не по-дідівськи ставився старший Копичай до свого онука-агронома - то те йому не подобалося в запроваджуваній новітній технології, то це. Підказував, поправляв… Але радів, що в його спадкоємної кровиночки є своя особиста настирність. І не помилився.

НА СЬОГОДНІ ТОВ «Дружба» - одне з найуспішніших господарств у районі. Обробляючи 4135 гектарів орних земель (645 орендодавців) тут стабільно вирощують високі врожаї пшениці, кукурудзи, ячменю, соняшнику. Нинішнього року урожайність ранніх зернових сягла 43,1 центнера з гектара, а пшениця дала понад 45 центнерів. З кожним роком стабільно підвищується урожайність олійної культури. У 2013-му на круг взяли по 30,2 центнера, а вал становив близько п’яти тисяч тонн. Намолот ранніх зернових – 5485 тонн. На цей час вже реалізовано продукції більше ніж на 20 мільйонів гривень. Рентабельність господарювання за останні три роки склала 87 відсотків. Цієї звітності ніхто не вимагає, але в господарстві її обраховують для тієї самої прозорості. Жодної заборгованості по заробітній платі немає. Майже повністю розрахувалися з селянами за користування їх земельними частками – плата за гектар паю в грошовому вираженні складає майже 800 гривень, не рахуючи допомоги на утримання домашніх підсобних господарств.

ПРО трудові будні напередодні професійного свята молодий керівник розповідав без будь-яких пересторог та побоювань розголосу комерційної таємниці. Відчувалося, що тут живуть і трудяться прозоро. Навіть говорив про те, які будуть подарунки працюючим на День працівника сільського господарства і про тринадцяту заробітну плату в кінці року – на кожну зароблену гривню по гривні додатково. Це вже традиція, яку свого часу запровадив ще дід. Минулого року, скажімо, було виплачено працюючим майже два мільйони гривень. І не в «чорних» конвертах, а прозоро, з виплатою всіх податкових нарахувань. Щоправда, деякі порушники трудової дисципліни на виробництві можуть трохи не дорахуватися бажаного.
Не втримався я від репліки, піддавши сумніву почуте, і запитав, чи є якісь все-таки «таємниці» аграрного господарювання на сучасному етапі?
– Чесно признаюсь, є! В основному я задоволений роботою всього нашого колективу. Це чудові люди. Гарно працюють. Спасибі їм щире за це. Але познайомившись з роботою крупних фермерів в Німеччині та Франції, я переконався, що нам треба в них багато чому повчитися. Мене зацікавили їх астрономічні врожаї. Техніка в нас майже така ж. Людей, правда, в полі там менше. Однак вони все знають про свою землю. Все! На якому полі чого не вистачає. Отут-то я й зрозумів свій основний «секрет» і резерв. З земелькою треба не по-ударному, а по-божому. Так поступали ще наші предки. І без мінеральних добрив, без насінницьких еліт вирощували непогані врожаї.

Не дивно, що пар для них – то було святе. Ми теж активно займаємось паруванням землі. Тому й урожайність не падає, а росте. Але, бачу, цього ще замало. Я не як керівник, а як агроном, регулярно здаю на дослідження чорноземи з різних полів. Отримую відповідні результати аналізів, навіть дають рекомендації. Однак хотілось би мати більш компетентні й аргументовані аналізи і на їх основі поради. Для цього навіть можна було б створити спеціалізовану лабораторію в межах району чи кількох господарств, аби краще знати, як поліпшувати наш унікальний степовий чорнозем. Думаю, від цього в перспективі ми нікуди не дінемося.
– Це захмарні перспективи. Однак спустимося до землі. Про підсумки року ми поговорили. А що заклали на рік наступний?
– Як і планували, посіяли 1307 гектарів озимини. Половина цієї площі у відмінному стані, бо встигли посіяти до дощів у рекомендовані строки. Пізніші посіви задовільні. Будемо сподіватися, що їх витягне аномальне осіннє тепло. На не парових площах посів озимих проводився з мінеральними добривами. Їх внесено на суму 187 тисяч гривень. Всього в 2013 році під сільськогосподарські культури внесено мінеральних добрив на 720 тисяч гривень. Плануємо і в наступному році дати не менше. Придбали також на наступний рік і засоби захисту рослин.
Є в «закромах» товариства достатньо пшениці, соняшнику. Це теж наша традиція - не поспішати реалізовувати вирощене і закладене на зберігання. Часи в нас такі, що найкращий банк – це надійна комора. Яка б інфляція не була, які б банки не банкрутували, а якщо є надійні запаси, почуваєшся більш спокійно. Хоча були й непередбачені наклади. Через затяжні осінні дощі довелось збирати соняшник і кукурудзу з послідуючим досушуванням. До цього, правда, ми були готові і засипали в склади якісне насіння. Окрім того, будемо проводити реконструкцію та ремонт очисних та сушильних машин на мехтоку.

І ЩЕ про одне. Майже весь наш машинно-тракторний парк - це імпортні машини й агрегати. Зокрема, комбайни, трактори, сівалки, культиватори, техніка для підживлення та хімічної обробки врожаю тощо. Основних засобів виробництва тільки цього року придбано на суму понад п’ять мільйонів гривень. Але якщо порівнювати нас із закордонними фермерами, то там на першому плані лише одне виробництво. Ми ж тримаємо людей за власний кошт для обслуговування пайовиків (оранка городів, сівба присадибних ділянок, завезення соломи, фуражу), підвезення води, бо своєї питної не маємо. Проводимо взимку очищення від снігу доріг, включаючи поточний ремонт шляхів. А ще охорона, сезонне харчування працівників в їдальні. Так що, як бачите, на товариство лягають не тільки виробничі проблеми. Не стоїмо також осторонь і сільських буднів. Тут, в Орлах, та інших селах живуть наші орендодавці. Тож допомагали створювати при сільській школі НВК. Організовували свято села на честь 90-річчя його заснування. При в’їзді й виїзді з села Орли за кошт товариства поставили хрести з червоного граніту. Зараз почали закладати парк, в якому навесні буде встановлено погруддя легендарному хліборобу І.В.Копичаю.
– Іване Васильовичу, перед професійним святом коротко про тих, хто разом з вами продовжує високо тримати дружбівську марку.
– Про них не коротко, а годинами можна говорити. Це люди, віддані своїй справі. Справжні профі. Всього в колективі 65 чоловік. Звичайно, основне виробниче навантаження покладається на тринадцять механізаторів і вісім водіїв. Вони молодці.
Багато залежить на даний момент від управлінських кадрів. На першому місці це головний бухгалтер і мій заступник Леонід Якович Павлюк, який в прозорій формі робить свою справу зі своїм колективом бухгалтерів та економістами Наталією Василівною Турчин і Галиною Андріївною Герасименко. Віддані своєму ремеслу головний інженер Олександр Андрійович Турчин і весь колектив машинно-тракторного парку, завідуючий токовим господарством Іван Васильович Северин та працівники мехтоку, секретар, інспектор відділу кадрів Тетяна Іванівна Захаренко, головний диспетчер Володимир Григорович Чубенко, завмайстернею Олександр Миколайович Охват, начальник охорони і помічник головного інженера Василь Іванович Копичай, комірник складу паливно-мастильних матеріалів Микола Володимирович Чечель, комірник продовольчого складу Валентина Михайлівна Копичай, агроном-організатор Олександр Якович Гапон. Хоча, скажу чесно, на високу оцінку праці заслуговують всі без винятку члени нашого колективу.

У переддень професійного свята хліборобів щиро вітаю всіх земляків з Днем працівника сільського господарства. Бажаю всім міцного здоровя, добробуту і довголіття.

Олександр СВЯТИНА. с.Орли, Покровський район,
Дніпропетровська область.

Фото. Головний бухгалтер господарства Л.Павлюк (у центрі)
зі своїм штабом. І.Копичай з комбайнером Ю.Мойсеєнком. Механізатори-ветерани В.Пляшечник і М.Дурденко.