Івана Миколайчука називають обличчям і душею українського поетичного кіно, блискучим самородком. У житті цієї видатної особистості було все, щоб стати міфом не лише національного,
але й світового кінематографу.

П‘ЯТНАДЦЯТОГО червня цього року виповнилось би сімдесят років з дня народження цього видатного актора, сценариста та режисера, котрий отримав всесвітнє визнання після ролей Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука – головного героя «Тіней забутих предків». Тож з приводу визначної дати у приміщенні Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія відкрилася виставка, котра презентувала інформаційно-ілюстративні документи «Згадай, Україно, свого Білого Птаха…», присвячені прославленому митцеві. Виставка зібрала унікальні довідкові та енциклопедичні видання, нариси-дослідження з історії українського кіномистецтва, біографічні відання, сценарії, інтерв’ю, листування Івана Миколайчука, спогади рідних та близьких, велику кількість фотографій із кінофільмів.
Тернистими шляхами завжди вела доля видатного діяча української культури та мистецтва, особливо неприхильно фортуна поставилася до Миколайчука у 1970-их, коли зіткнувся з гоніннями на діячів української культури. Вперше це сталося у 1968 році під час зйомок фільму «Анничка»: після короткої сутички актора кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли мало як не випад ворожих націоналістичних сил. Миколайчука майже відлучили від творчого процесу. Протягом п’яти років за вказівками партії його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп.
Лише 1979 року завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. А 1980 року ця картина здобула приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
1983 року Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», протягом 1984-го він готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили лише восени 1986-го. Через важку хворобу автор розпочати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.
Іван Миколайчук отримав Шевченківську премію посмертно.
Розповідають, що того року, коли помер актор, на ставки його рідного села Чорториї прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими. Подейкують, що й досі туристи та відвідувачі с. Чорториї (де відбудували батьківську хату Миколайчуків й облаштували під музей-садибу), бачать тих Іванових лебедів…

Ольга ТРУБЧИНІНА.