Поточний № 28 (1266)

21.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Жив на дві сім’ї, а залишився самотнім


23.12.2010

У НАШОМУ мікрорайоні нещодавно “засвітилася” нова іномарка. Крутий джип вистоював цілими днями під під’їздом сусідньої багатоповерхівки, а ввечері зникав, з’являючись під ранок. Якось, поспішаючи вдосвіта на автобус, яким мала їхати у відрядження, я “вирахувала” власника позашляховика. Яким же був мій подив, коли в п’янючому мужчині, що мало не випав із салону, я впізнала однокласника Сашка Ковальчука. Звісно, це була не найкраща нагода для дружньої розмови. Мені треба було бігти на автостанцію, а Сашкові - щонайменше дістатися у мамину квартиру на восьмому поверсі й проспатися. 
Дорогою у віддалене поліське село я думала про Сашка. Два роки тому, коли ми організували зустріч випускників, Ковальчук ходив, як кум королю і сват міністру. Протягом вечора в ресторані він неодноразово нагадував, що був трієчником, однак тепер керує великою фірмою. А відмінники і відмінниці, мовляв, змушені торгувати на ринку, або ж протирати штани в держустановах, отримуючи мізерні зарплати. Сашко демонстративно оплатив рахунок за банкет і запросив усіх у нічний клуб. Звісно, за свій рахунок. Там замовив пісні 80-х, під які ми, чого кривити душею, таки добряче “відірвалися”. Сашко тоді хвалився, що може дозволити собі дружину й коханку, бо і сил, і грошей вистачає на двох...
Ми з ним перетнулися того таки вечора. Неголений, з розкуйовдженим волоссям, Сашко купував у гастрономі пиво та кефір.
- Що, друже, похмілля? - запитала я.
- Ой, привіт, та щось типу того, - усміхнувся Сашко. Тієї хвилини він нагадував розхристаного восьмикласника, що втік з уроків, а не керівника престижної фірми.
Дорогою додому Сашко розповів не вельми веселу історію. Виявляється, він переїхав до мами вимушено, до того ж на невизначений термін.
- Розумієш, за все в житті треба платити. Я дозволив собі переступити межу: обманював дружину, дітей, обманював іншу жінку, яка теж народила мені сина. Жив на дві сім’ї. Дружина здогадувалася, що я її зраджую, але не влаштовувала скандалів. Думала, перемелеться. А та, друга, набагато молодша, тягнула з мене гроші. Я купив їй квартиру, машину і постійно обіцяв, що розлучуся. Казав, що дружина смертельно хвора, що не можу її залишити. Але одного дня, коли з молодшою дружиною гуляв у парку, ми зустрілися зі старшою... Ти не уявляєш, що це було за шоу... Нагієв відпочиває, - зітхнув Сашко, чухаючи чуприну.
Того ж вечора обидві жінки виставили Сашкові валізи. От він і приїхав тимчасово пожити в матері. Жодній із дружин не наважується подзвонити, аби попросити пробачення. Діти від першого шлюбу іноді телефонують, коли треба заплатити за навчання чи за абонемент у басейн.
Сашко сумує за дітьми, надто ж за найменшим сином, якому цього літа виповнилося п’ять рочків. Та й жіночого товариства бракує, бо заприсягся нових романів не крутити - аби з тими розібратися.
- Ото поїду ввечері стрес зняти, у кожному ресторані довгоногі дівиці сидять. Я запрошую на каву, а вони мені кажуть: “Дядьку, ідіть до жінки!”. Уявляєш, називають мене дядьком!
Сашко сьорбнув пива, а потім додав:
- Та я пішов би до жінки, тільки от до якої?

Марта ЮЛАНТОВА.