Поточний № 48 (1286)

11.12.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Живе „ЛАДА” стійко


20.01.2011

­

- ЦІЄЮ зимою присніжило наші криничанські поля так, як мій англійський друг фермер Луїс Уоллес шматочок хліба маслом намазує, - сміється Михайло Мариниченко, генеральний директор сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Лада”, і додає: - Коли дивишся, як він намащує, то складається враження, що масло швидше зішкрібає з хліба... 
Михайло Олексійович любить рідну землю, знає ціну вкладеної в неї праці, бо народився в степових Криничках. Тут навчався і після сільгоспінституту сюди ж повернувся з фахом інженера-механіка, а не „чіплявся”, як інші, за дніпропетровські „городські” блага. Хтось із тодішніх місцевих компартійців помітив його організаторські здібності, й він несподівано для себе опинився заворгом райкому. „Старався й добре виходило в нього”, - колись розповідав нам тодішній перший секретар райкому комсомолу, нині вже покійний Василь Додон.
Після такого комсомольського „старту”, як правило, успішно будували кар’єру компартійну. Але Мариниченка не пропустили. Надто по-українському впертий і завзятий та й може сказати ввічі все, що думає про керівну номенклатуру. На партійній роботі були потрібні особливо надійні холуї й безхребетники, а він, молодий та ранній „ріже” правду, нехай у колгоспі скуштує, почім фунт солі від тієї правди. Так він і розпочав своє щоденне „колгоспне” життя, „куштуючи” біди, болі й радощі інженером у господарстві з приємною для нього назвою - імені Суворова.
Серед трудівників своїх працьовитих і відвертих він набирався, як тут кажуть „чортячого” життєвого гарту. Бо від чарки до чарки один крок, як і від того, щоб узяти колгоспне, бо воно ж нічиє. Молодому інженеру вдалося вберегтися від першого й від другого, завдячуючи строгій маминій виучці: не твоє, не займи, заглядатимеш у чарку, у ній і втопишся. Саме звідси в нього й професійний азарт у роботі, зростав і технічний арсенал знань. Невдовзі вже в КСП ім. Суворова висунули його головним інженером, а через деякий час і головою обрали.
А ось тут і реформування аграрно-промислового комплексу з розпаюванням земель під орудою „дуже мудрого” президента України Леоніда Кучми „впало” й на його голову. Він то розумів, що воно по суті нагадувало розграбування села та руйнацію його економічних основ. Але як голова КСП Михайло Олексійович зумів переконати колектив не піддаватися тому дикому дерибану надбаної колективної власності, яку ті ж пайовики та покоління їхніх батьків десятиріччями гнули спини на її створення. Він зі своїми однодумцями всупереч вказівкам начальства не дозволив, щоб із колгоспних ферм чи інших будівель витягували вікна, двері, цеглу, як своє пайове майно.
- Ми не тільки зберегли все колгоспне майно цілісним комплексом, а й добудували за ці тяжкі роки ось хоча б і потужний технологічний зерноочисний комплекс із током і коморами для зберігання зерна, і переробні цехи, і на бетонній основі величезний господарський двір для техніки із супер-гаражами та ремонтними майстернями, і ще багато чого, і нині ми єдине господарство в районі, де є хоч і не велика, але тваринницька ферма великої рогатої худоби, - іноді може заперечити якомусь реформаторському демагогу від аграріїв генеральний директор „Лади”.
Такий у нього землеробський хліб, що часто „пахне” відчаєм і зневірою. Але відступитися він не може, бо то його усвідомлене життя...
Довго не перейменовували своє „суворівське” господарство, а тоді таки взяла гору історична справедливість: на українській землі мусить бути своя українська символіка не лише в назвах господарств, а й вулиць і площ, міст і сіл. Бо за роки злочинної більшовизації України стільки нанесено червоної та серпо-молоткової вождівської мазні, що не продихнути й осліпнути можна: леніни, кірови, ворошилови, карло-маркси, косіори, дзержинські, куйбишеви, красіни... Ніби не було в нас справжніх народних героїв, місцевих добропорядних людей, а все віддано чужакам із кривавими руками.
У місцевій пресі депутат Михайло Мариниченко кілька років тому писав, наприклад, про центральну вулицю Дзержинського, що є найбільшою в селищі Кринички. Він наводив конкретні, вже оприлюднені історичні приклади, коли руками „залізного Фелікса” нищилися сотні тисяч українців у громадянську війну, а потім у двадцятих роках нещадно вибивали десятками тисяч селянських ватажків і учасників повстанських рухів, котрі захищали себе й свою землю від дзержинських пройдисвітів із гаслами світової революції. Його депутатська пропозиція була відповідною: чому б не перейменувати вулицю, що носить ім’я ката, на ім’я уславленого козацького лицаря-отамана Петра Калнишевського, чиїм розумом і руками освоювалися степи під хліборобство і Криничанського району. Селищна рада та й районне „помаранчеве” керівництво „не помітили” публікації депутата районної ради.
За щоденними цілосезонними непростими клопотами по господарству Михайло Олексійович уважно стежить і за температурою кипіння бюджетних пристрастей у парламенті й урядових кабінетах нібито про наміри реально підтримувати українське село з його чорноземами, багатшими за нафту і газ. І так там хвацько теревенять, але хліборобам від того чомусь все тяжче й тяжче.
Перебуваючи в Луїса Уоллеса, він був ошелешений, як у Великобританії сільгоспвиробників стабільно підтримує державна цінова політика на сільгосппродукцію. І їхня національна спілка фермерів займається одним питанням – ціною на сільгосппродукцію. Там балачок немає типу наших, урядових, що ви, аграрії, не кваптеся здавати зерно за безцінь восени, а тримайте його до весни, коли ціни виростуть. А чому восени існує в нас безцінь на зерно? Урядовці хіба не знають, що наші сільгоспвиробники змушені сидіти в банківських кредитних „лещатах”-боргах, як у шовках і що ті кредити беруться, як правило, під зібраний урожай? А на паливно-мастильні матеріали, які скачуть перед посівною та жнивами, де брати кошти, щоб розрахуватися з кредиторами?
- Мені доводилося також неодноразово бувати в моїх польських друзів-фермерів із Холмщини Мечислава Шрьоди та Станіслава Хоми й не можу збагнути й досі, що польський уряд своїм землеробам щорічно надає дотацію на гектар землі в гірських районах - 200, а в рівнинних - 100 доларів США на один гектар. І ніхто не стоїть із „зашморгом”, що будеш сіяти, скільки й чого та який урожай збере фермер, як це у нас, – гірко зітхає.
Проте попри всі труднощі „Лада” стійко тримається. Минулого року спрацювала так, що майже зі всіма кредитними боргами розрахувалася. Вдало відсіялася. Зробила деякі вкрай важливі технічні придбання. А ладівський продуктовий комплекс „Калинка”, що реалізує товари винятково за цінами виробників, користується неабиякою популярністю не лише в трудівників Криничок. Якийсь заздрісник кинув тавро, що „Калинка”, мовляв, Мариниченкова фірма. А Михайло Олексійович на те лише сердито спльовує:
- Якби то була правда, то я б у костюмі від Вороніна ходив і в черевиках із крокодилячої шкіри...
Заслужений працівник сільського господарства України Михайло Мариниченко днями відсвяткував свій ювілейний день народження зі своїми улюбленими доньками та чотирма онучатами, зі своєю вірною і єдиною супутницею по життю Іриною Григорівною, мамою, 87-річною вчителькою-страдницею, Ольгою Іванівною, колективом ладівським та друзями по праці й по життю. З-поміж красивої та дзвінкоголосої ріки його улюблених українських пісень, звучали щирі й красиві віншування ювіляра.
З роси Вам і з води, хліборобська совісте Михайле Олексійовичу!

Олег ОРЯБИНЕЦЬ.
Криничанський район.

Редакція газети „Сільські новини” приєднується до привітань і бажає ще більшої стійкості Михайлові Мариниченку та дружному колективу СТОВ „Лада”.