Поточний № 40 (1227)

20.10.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Живучий міф чаплинського видноколу


16.09.2015

Як не дивно, певна частина українських громадян ще й досі вірить у відому давню казку, що Ленін «любив людей і був другом дітей», або «як бандерівці вчителькам у спину стріляли». І хоч достеменно відомо, що безчинства і терор в Західній Україні після завершення Другої світової вчиняли десятки спецзагонів НКВС з підлою метою очорнення визвольного руху, міф ще існує. «Сільські новини» якось друкували щемне каяття воїна-енкаведиста з Дніпропетровщини, який у трубу схрону мирних жителів Тернопільщини вкинув гранату. Сьогодні подібні російські загони перевдягаються в українську форму вже в Донбасі, випалюють там «Градами», або сучасними «Катюшами», все живе… І так само звинувачують в цьому «українських фашистів». Те ж саме «братство…», та ж «допомога». Але ж дехто вважає, що «росіян в Донбасі немає». Вочевидь думає, що танки і «Гради» з боєзапасами в шахтарських копанках добуваються…

А оприлюднення страхітливих злочинів Ульянова-Леніна, який за допомогою німецьких марок поділив імперію на класи, затіяв громадянську війну і пролив море крові, досі не викорінило в декого віри в «доброго дідуся». Люди добрі, та почитайте бодай відомі «Листи до Луначарського» Володимира Короленка. Відомий гуманіст у Полтаві в серпні 1920-го молив кремлівську верхівку припинити так звані адміністративні страти людей, в тому числі неповнолітніх (!), без ніякого суду. Благав заборонити взяття заручників з територій, охоплених повстанням проти більшовиків. Тому сьогодні дивно, що через майже століття на цих же землях віра в «доброго вождя» ще жива. Й інколи дає такі «паростки» дій у її носіїв, що змушує замислитися – у якій державі вони живуть? Про яке життя для власних дітей мріють?
В неділю шостого вересня у давньому козацькому поселенні Чаплинка, що на березі однойменної річки у Петриківському районі, місцева молодь на постаменті колишнього пам’ятника Іллічу намалювала гарний ескіз майбутнього символу села – чаплю на березі річки. Та добра ідея викликала несподіваний резонанс. Розповідає студентка ДНУ ім. О. Гончара Одарка Холодняк:
– У Дніпропетровську в «Студії живої історії» ми придумуємо проекти, щоб зробити щось цікаве для рідних сіл. Одразу після Майдану бюст Леніна в Чаплинці зняли, щоб зберегти. Півтора роки постамент пустує, а місце людне. Після ухвалення Верховною Радою законів про декомунізацію народилася ідея – переплавити вже непотрібний бюст на ескіз села. З подругою Вікою Будзинською пішли до сільського голови Юрія Власенка, розповіли про задум. «Ні, – каже, – Леніна на це не віддам. Депутати будуть проти». Та нашу ідею підтримали у Дніпропетровську, виділили кошти. Ми запросили художника і купили фарбу, через соцмережі закликали усіх допомогти прикрасити рідне село. У неділю шостого вересня прийшло багато молоді і школярів, всім було цікаво працювати разом для рідного села. Але приїхав сільський голова і сказав, щоб все змили. Потім попередили, що їде міліція… Ми малювали аж до ночі, але постійно хтось заважав.
А в середу нас запросили на сесію сільської ради і звинуватили у… вандалізмі! Одна з депутатів сказала: «А ви знаєте щось про Леніна? Та ви його взагалі бачили?» Ще й дорікали «конкурсу на кращий ескіз не було». Ми запитали: «Ви проведете опитування? Організуєте конкурс? Знайдете художника, кошти, купите фарбу?» На що почули відповідь: «Та нам що, у селі нема чим займатися?» Лише два чоловіки нас підтримали. Зокрема Василь Білоус сказав: «Так у нашому селі і молодь є, послухаймо її…». Але депутати проголосували за те, щоб ми впродовж двох тижнів змили фарбу. Наша молодь дуже розчарована цим рішенням, добра ініціатива «задавлюється». Невже краще, щоб постамент і далі стояв пустий? Тепер це окраса села!
Інша точка зору щодо молодіжної ініціативи в чаплинського сільського голови Юрія Власенка:
– У нас біля 40 відсотків жителів – пенсіонери, тож їхнє ставлення до радянської історії відомо яке… Вони проти таких змін. Прикро, що розфарбування зроблене без погодження із сільською радою. В Інтернеті вони, щоправда, писали про акцію, але ж те не може вважатися офіційним зверненням. Заяву на сесію дівчата подали в середу 9-го вересня – про дозвіл на продовження марафону «Зробимо село яскравішим!» Ми обговорили її, проголосували, але один депутат «за», десять – «проти», тому постамент необхідно привести до початкового стану. Надалі думаємо на тому місці поставити нову естраду, зробити навіс. Через кілька днів завершуємо ремонт клубу, то ж можна розфарбовувати його стіни, почекальню тощо, коли є бажання. Але якщо вже і робити щось в центрі села, то треба петриківських художників запрошувати, вони мають фах і звання. Мені й шкода молодь з одного боку, а з іншого – в селі має бути порядок, рішення сесії можуть змінити лише самі депутати або суд.
Кажуть, найдовговічніші пам’ятники – в головах людей. Тому спеціально створені радянською владою міфи про Леніна і його «доброту» ще живі. І не лише на чаплинських землях. Дехто каже – не треба чіпати Ілліча, це ж наша історія! Звісно – історія. Але за кількатисячолітню бутність України ці її сторінки – найтрагічніші. Ніхто до «ленінської доби» не нищив так затято наш народ, не вигублював цілими селами, не придумував концтаборів, «психушок», не застосовував найстрахітливішої страти – голодом… Постать чи постамент окупанта–диктатора, який за життя жодного разу так і не ступив на українську землю, не можуть бути взірцем для молоді правової держави. Якби Ілліч, символ окупації, в Україні був прибраний раніше, то, можливо, і Росія б тепер не мала приводу підло–явно, чи гібридно, посунути на нас…
До речі, щойно в радіоефірі відомий бізнесмен Карл Волох поставив ще одну гарну крапку в давній дискусії «хто такий Ленін – геній чи авантюрист?»:
– Оця комуністична беліберда вже 150 років лихоманить світ. Але за цей період жодна країна, яка йшла комуністичним шляхом, не стала щасливою. Причина проста – комуністична система не дає вищої продуктивності праці. Тому вона вже в минулому, далі експериментувати не варто.
І на українській землі невдалий чужоземний експеримент добіг кінця. Чим закінчиться «конфлікт поколінь» в Чаплинці, показує час – постамент вождя вже в синьо–жовтих національних кольорах, на ньому сяє державний символ – тризуб. Як могла сесія сільської ради дати згоду знищувати його, вбивати віру юного покоління в святі для нього символи? До того ж не пропонуючи навзаєм абсолютно нічогісінько? Однозначно – чаплинська молодь допустила помилку, почавши акцію без згоди місцевого самоврядування. Хто не був молодим, каже народна мудрість, той не був дурним… Але ж молоді при цьому творили реальну справу власними руками і серцями! Вони не пішли в місцеві «генделики» і показали всьому своєму поколінню, як робити добро селу…
Старість, поза сумнівом, треба шанувати і поважати. Водночас кажуть: не можна зневажати молодих, бо невідомо, ким вони стануть… Будемо сподіватися, що чаплинські депутати на сесії в жовтні знайдуть вихід з непростої ситуації, що склалася довкола постаменту одному з творців Жовтневого перевороту, як він його і називав сам, до речі. Чапля, від якої і пішла назва села, є і буде символом Чаплинки. Вона під своїми крилами вже поєднує різні покоління земляків у власній, а не принесеній на чужих багнетах, державі. Дай, Боже, побачити цю єдність усім, незалежно од віку, жителям козацького краю…

Григорій МИКОЛАЙЧУК.
Дніпропетровська область.
На знімку: на постаменті колишнього пам’ятника Іллічу намалювали гарний ескіз майбутнього символу села – чаплю на березі річки. Та добра ідея викликала несподіваний резонанс…