Тридцять років тому колгосп ім. Калініна у Новомосковському районі, що на Дніпропетровщині, очолив молодий та енергійний Анатолій Білик. І куди б доля його не спрямовувала, він завжди повертався до Миколаївки, яка за ці роки стала рідною після Черкащини, де народився.

У розмові з нами Анатолій Григорович зізнався: «Напевно, не своєю справою займався все життя. Адже у душі я – будівничий. Весь час хотілось щось красиве зводити, життя наших селян піднімати на нормальний рівень. Хоча, як на мене, кращого старту, як в Миколаївці, яка відома своїми трудовими звитягами, знайти на той час було не так вже і просто. Будемо вважати, що мені пощастило, що доля мене привела саме у це відоме на всю Україну село. А зі злагодою у серці та Богом у душі і добрі справи давалися легко».

І як не дивно, у той час, коли велика радянська імперія стала давати тріщину, а колгоспи та радгоспи вже ледь-ледь жевріли, Анатолій Білик газифікував Миколаївку, будував водогони, важливі соціальні об’єкти. Коли в Новомосковському районі вже розпадались будівельні організації, у Миколаївці, навпаки, були зібрані найкращі робітники, рівних яким тоді в окрузі не можна було знайти. Навіть в області знали, що в Білика – краща будівельна бригада.

За шість років відбудував у Миколаївці школу, провів газ до села, спорудив меморіал Слави загиблих у роки Великої Вітчизняної. У планах керівника було ще спорудження у Миколаївці кардіологічного центру. Але повний розвал економіки, а потім і країни з назвою СРСР, зміна керівництва у районі та господарстві зупинила те важливе для простих людей будівництво. Шкода, адже і до сьогодні ні в Миколаївці, ні у Новомосковську такого медичного закладу немає і досі.

Перебуваючи на високих державних посадах, Анатолій Білик ніколи не забував про своє селянське коріння. Ні у 1992-му, коли його призначили представником Президента у Новомосковському районі, ні на посаді заступника голови облради, ні коли став депутатом Верховної Ради ІІІ скликання. Працював також в ДАК «Хліб України», очолював Укрголовдержкарантин. І після високих київських кабінетів доля вела його до Миколаївки знову, коли у 2002-му селяни згадали про свого успішного керівника і попросили знову очолити уже розпайоване господарство СТОВ «Злагода».

У 2014 році, коли на Донбасі було найгарячіше і під Іловайськом при виході з оточення гинули кращі сини України, Анатолій Білик ніби невидимою ниткою зв’язав кілька поколінь українців, відкривши тоді напередодні двох найважливіших свят – Дня прапора і Дня Незалежності – алею пам’яті 18 миколаївських Героїв Соціалістичної Праці. Пам’ять всіх Героїв тепер увічнена СТОВ «Злагода» на мармурових плитах в центрі села, щоб миколаївці знали і пам’ятали про трудовий подвиг своїх односельців, аби і наступні покоління пишалися своїм селом, його людьми і продовжували множити його славу уже власними трудовими здобутками. На честь 80-річчя від дня заснування господарства у Миколаївці з ініціативи Анатолія Білика заклали сосновий гай, відзначили ветеранів праці.

Коли рік тому на засіданні виконкому Дніпропетровської обласної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей її головою було обрано Анатолія Білика, він спочатку думав: чи правильно зробив, коли давав свою згоду очолити профспілку? Та коли почав детально вникати у кожну деталь роботи профорганізації, зрозумів, що зі своїм досвідом він зможе принести ще більше користі для людей праці. Бо за роки роботи у Новомосковському районі на Дніпропетровщині, на інших відповідальних державних посадах завжди у першу чергу опікувався вирішенням соціально значимих проблем села та людей, які в ньому живуть.

Добрі традиції, засновані у Миколаївці Анатолієм Біликом, продовжує сьогодні на посаді директора СТОВ «Злагода» Анатолій Дерев’янко. Дуже важливо, що цей керівник весь час працював у цьому ж господарстві – бригадиром тракторної бригади, бригадиром комплексної бригади, головним агрономом.

– Анатолій Григорович передав мені багатий досвід господарювання та роботи з людьми, - говорить А. Дерев’янко. – І тепер ми маємо високо тримати марку «Злагоди», як і раніше, вирощувати високі врожаї, соціально захищати людей праці, членів профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей.

У колективному договорі між СТОВ «Злагода» та працівниками товариства закріплено цілу низку соціальних пільг. Зокрема, господарство зобов’язується забезпечувати своїх працівників гарячим харчуванням за символічними цінами – сніданок та вечеря – по 2 гривні, обід – 3 гривні. Надаються тут і одноразові допомоги. Наприклад, при одруженні, якщо наречена та наречений працівники господарства – 1500 гривень, якщо ж хтось один з молодят працює у товаристві – 750 гривень. При призові до Збройних сил України – 500 гривень отримує майбутній захисник. Одноразову допомогу у розмірі 1000 гривень видають працівникам «Злагоди» при виході на заслужений відпочинок. Щороку за рахунок коштів господарства - вітання та організація свят до 8 Березня, Дня урожаю, професійного свята працівників сільського господарства. До Дня Перемоги для ветеранів Другої світової війни, дітей війни - продуктові набори, святкова вечеря. А ще опікуються тут афганцями, чорнобильцями, інвалідами, ветеранами праці, дітьми. До речі, СТОВ «Злагода» всіляко підтримує прагнення дітей до знань, тому тут стало доброю традицією надавати стипендію старшокласникам, які навчаються у Миколаївській середній школі на відмінно, а середні класи отримують право на туристичні поїздки.

У Миколаївській сільській лікарні на харчування 20 хворих на місяць закладено всього 700 гривень. Відтак і було вирішено, аби за кошти господарства туди завезли м’ясо, цукор, борошно, крупу, олію з двомісячним запасом. Про соціальні ініціативи Анатолія Білика, які прижились у «Злагоді» можна говорити ще багато. Але як голова обласної профспілки він хоче, аби у кожному господарстві, у кожному підприємстві, які входять до профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей, людина праці була такою ж захищеною, як у Миколаївці. І це йому вдається досягти, переконуючи власників підприємств та профспілкових лідерів.

- Вирішення соціальних питань неможливе без виробничої діяльності, - ділиться своїми думками Анатолій Дерев’янко. – На сьогодні зернова група у нас становить майже 70 відсотків. Сіємо також і цукровий буряк, і соняшник. Хоча була досить складна минулорічна осінь – прогнози на врожай оптимістичні, оскільки нам допомогли погодні фактори. Кажуть, що люди сіють, а Бог вирощує. Так у нас і вийшло.

До речі, Анатолій Іванович теж постійно нагадує своїм підлеглим, що до людей треба ставитись по-людськи. Тоді і гості, які приїздять у Миколаївку і запитують у місцевих: «А це – райцентр?» будуть сюди навідуватись знову. А ось у ту ж Голубівку, де клуб розвалюється, центру села немає, їхати не хочеться, хоча колись було гарне, квітуче село…

- Життя не вічне, - продовжує Анатолій Дерев’янко. – Як було раніше: людина помирає, кладуть її у ЗІЛ з височенними бортами, який перед цим возив землю чи будматеріали, і водій не встиг прибрати те сміття. Анатолій Григорович Білик захопився ідею, аби в останній земний шлях людину провели достойно. Зробили для цієї процедури катафалк – переобладнали двоосний причіп, вкрили його матерією з бахромою. Люди приходять, замовляють для таких випадків і щиро дякують. За нашим прикладом тепер хочуть зробити і сусіди з агрофірми ім. Горького.

«Люди – основне наше багатство», – не забуває наголошувати Анатолій Білик, щоразу підносячи авторитет і значимість людини праці. Як робив він це у «Злагоді», як робить він це зараз в обкомі профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей.

Павло ЗАРІЧНИЙ. Фото Олексія ГУДЕНКА.