Після примусового падіння колгоспів (які й утворені були теж лише з примусу) наприкінці дев‘яностих село розпочало життя в нових економічних реаліях. Близько третини трудового потенціалу України постало перед вибором - що робити далі? І досі в держави нашої «не дійшли руки» до селян працездатного віку, які не потрапили «на борт» нових, уже приватних, господарств – мовляв робіть, що хочете… А чим, як, де - нікого, на жаль, не турбує. Тож про забезпечену трудовим стажем старість думати випадає рідко. Щонайперше вижити, вивчити дітей, знайти кошти на газ, світло і т.п. Постійна робота з трудовою книжкою чи узаконене домашнє господарювання для більшості селян є недосяжною мрією. А буває і так, що навіть підтвердити роботу в колишньому колгоспі при досягненні пенсійного віку вельми непросто.

Діловодство в колгоспах, річ певна, ніколи не було в фаворі. Основне завдання – посіяти, виростити, надоїти, зібрати… Тому інколи людям доводиться звертатися і до суду з приводу неправильних записів у трудовій, скорочень і т.п. Буває навіть таке, що процеси ці тривають роками.
Трудова біографія 57-річного Івана Смика з Рудьки Царичанського району - найзвичайнісінька. Закінчивши Миролюбівське СПТУ Синельниківського району 1970 року за спеціальністю «тракторист-машиніст», повернувся в рідне село і пішов працювати за уподобаною з дитинства професією до місцевого колгоспу імені Шевченка. Добре освоївши за два роки всі роботи на тракторі, відслужив в армії, після якої – знову до свого колгоспу, в якому з невеликою перервою і відпрацював до кінця 1990 року, коли майже перестали платити зарплату. Ось що розповідає про це Іван Олексійович у зверненні до редакції:
- Доробив до того, що почало все розпадатися… Тривалий час працював на фермі, йшов уранці о пів на п‘яту, заводив трактора – і майже до восьми вечора… Косив, траву завозив, гній вивозив і т.п. Хіба я винен, що тоді фактично не стало роботи? Ще після колгоспу кілька місяців відпрацював у Дніпропетровську, та з огляду на вік розрахували. Наприкінці 2008-го перед 55-ма роками пішов до відділення Пенсійного фонду в Царичанці – подивіться, будь ласка, чи маю я право як тракторист на пільгову пенсію в 55 років? Перевірили трудову – сказали «маєте, приходьте у січні 2009 року». Прийшов, написав заяву, чекаю. Коли в лютому кажуть – відмовляємо, ви трактористом працювали лише п‘ять років… Боляче було таке слухати – я ж з трактора не злазив… А в трудову не дивився – віддав у колгосп, хтозна, що там у ній писали… Гайки знаю як крутити, а законів – не знаю. Ще й сказали: «Пенсії вам не дамо!». Люди добрі, та не ви ж пенсію даєте – дає держава за трудовий стаж… У багатьох моїх колег і в дружини моєї така сама історія. Довелося йти до суду.
Як з‘ясувалося, головне управління ПФУ в Дніпропетровській області відмовило Іванові Смику в призначення пенсії тому, що в трудовій книжці в графі «Ким працював», яка заповнюється щороку, «тракторист» записано лише п‘ять років. В інші роки стоїть «-‘‘-» або знак тотожності, що, на думку спеціалістів Пенсійного фонду, не дає підстав для підтвердження стажу тракториста-машиніста. Цікаві речі з‘ясувались у суді. 1982-го «нефахового» року Іван Олексійович отримав Почесну грамоту колгоспу як кращий механізатор. А попереднього теж «нефахового» він отримав посвідчення «тракториста-машиніста 1 класу». Свідки Анатолій Лупій та Віктор Джунь підтвердили, що вони разом з Іваном Смиком працювали в тракторній бригаді № 3 трактористами, і те, що їм, як і багатьом у колгоспі, в графі трудової «Ким працював» теж ставили знак тотожності.
Після всіх судових баталій 12 серпня 2009 р. Іван Смик отримав постанову суду, ухвалену суддею Царичанського районного суду Ольгою Гудим, зобов‘язати комісію ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з питань підтвердження стажу роботи… зарахувати Смику Івану Олексійовичу стаж роботи на посадах тракториста… з 1.V.1970 р. до 5.V.1978 р. та з 11.ХІІ.1978 р. до 31.ХІІ.1995 р., що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до чинного законодавства на підставі записів трудової книжки, з урахуванням знаків «-‘‘-» тотожності та інших документів у їхній сукупності». Пенсійний фонд оскаржив рішення суду. Та 22 квітня 2010 року колегія суддів Дніпропетровського апеляційного суду залишила його без змін.
Здавалося, нелегкий судовий марафон успішно завершився. Але, як не дивно, Пенсійний фонд України пенсію Івану Олексійовичу… не призначив і досі. Ось як бачиться ситуація ветерану:
- Ніяк не визнають, що пиляки я попоїв таки чимало… У ПФУ Царичанського району тепер кажуть, що в мене не вистачає 25 років загального трудового стажу. Чому ж раніше, як писав заяву, вистачало, а тепер – ні? Однією рукою дають, іншою – забирають… Казала колись моя бабуся – легше ту пенсію заробити, аніж оформити… Селянину дуже важко чогось добитися. А скрізь тільки й чуєш – все хорошо, все хорошо! Туди к трясця, і як добре… Багатьом моїм односельцям, що тягли лямку в колгоспі, тепер отакі муки. Та хіба лише в Пенсійному? Дочка теж працювала в колгоспі ім. Шевченка. У 1994-му пішла в декретну відпустку, так земельного паю не дали. Чому? Бо давали декому з тих, хто колгоспу й не бачив… Син знайшов роботу аж у місті та доробився до того, що нізащо їздити. Чомусь у всьому ставлення до села таке, як зараз до вирощування худоби і свиней. Тягайся, гляди, годуй, а здаси, то тобі лише кізяки зостануться…
Гіркі, справедливі слова. Колись український уряд таки побачить в українських селянах своїх партнерів (не відомо лишень – який саме?), а не в польських німецьких, китайських... І створить їм пристойні умови участі в пенсійній системі. А з приводу конкретної пенсійної справи «Сільські новини» звернулися за роз‘ясненням до УПФУ в Царичанському районі. Ось що відповіла його начальник Валентина Семенча:
- У трудовій книжці Івана Смика, окрім негараздів із записом «Ким працював», посвідчених судом, є чимало невідповідностей з особовими рахунками, книгами обліку праці тощо. Є значні розбіжності кількості вироблених трудоднів, а їхнє число у всіх документах має бути однаковим. У такому разі ми беремо до уваги дані особових рахунків. А в разі, якщо кількість трудоднів менша за встановлений на той час у колгоспі мінімум, сумуємо їх за всі роки, ділимо на 25,4 дні і таким чином встановлюємо відпрацьований час. За наявними у справі документами пільговий трудовий стаж Івана Смика становить 18 років 10 місяців і 4 дні (необхідно мати 20 років), а загальний – 21 рік 10 міс. 4 дні (необхідний – 25 років). Подібних випадків недбалого обліку відпрацьованого часу є чимало. Жоден з колгоспів Царичанського району, до речі, не надав нам свій статут, щоб нашим спеціалістам легше дійти істини в разі спірних питань. Тепер усі судяться з Пенсійним фондом. А чому не з тими, хто оформляв трудові книжки, вів облік відпрацьованого часу і т.п.? Звідкіля взялися оці розбіжності? Через це в Івана Олексійовича є теоретичний шанс підтвердити трудовий стаж лише в суді.
Немає вже всесильного колись правління колгоспу, є лише люди, які виконували обов‘язки голови чи членів правління, працювали в бухгалтерії тощо. Сам Іван Смик підтверджує, що й справді в деякі роки через хворобу, службу в армії тощо в нього не був вироблений встановлений мінімум. Але жодного разу не було рішення правління колгоспу про незарахування трудового року, як заведено. У трудовій немає таких записів. А природу розбіжностей в обліку трудоднів він пояснює одвічною колгоспною недбалістю в цій сфері. Як з‘ясувалося, в нього є навіть неврахований трудовий рік – 8 місяців навчання в Миролюбівському СПТУ і 4 місяці роботи бульдозеристом Зуївської ГРЕС у Донбасі. Для підтвердження стажу необхідно лише надати довідки. Але і цього року не вистачить…
Чому ж при постійній зайнятості з 1969 по 1996 роки Івана Смика не нараховується 27 років стажу, як це було б у будь-якій організації, окрім колективного господарства? Чому за записами у трудовій книжці наявних трудоднів вистачає для стажу (що підтвердив і Царичанський суд), а в особових рахунках – ні? До речі, розбіжність у них у порівнянні з трудовою – і в більшу, і в меншу сторони… Невідповідність пояснюється не лише несумлінним діловодством конкретного колгоспу, а й існуючою в Пенсійному фонді методикою обрахунку неповних років. Якщо, наприклад, 1981-го Іван Смик виробив 261 трудодень (мінімум дорівнював 280-ти), то до року не вистачає 19 трудоднів. За правилами арифметики. Та за існуючою методикою 261 ділиться на місячну норму 25,4, і виходить – 10 місяців і 2 дні. Ця суттєва похибка і дає відомий результат. За цією методикою, за рік необхідно мати 25,4 х 12 = аж 304 трудодні. Такої «драконівської» норми не було, мабуть, у жодному колгоспі. Але де-юре вона існує і досі… І такими чином невироблений мінімум іще суттєво зменшується. Мабуть, доцільно було б обраховувати і перероблені роки й провадити взаємозалік.
Для прикладу.1995-го за особовими рахунками Іван Смик виробив аж 420 трудоднів (на 4,4 місяці більше навіть за недолугою методикою ПФ!), 1994-го – 381 трудодень (3 м.), 1992-го – 371 (2,6 м.) і т.п. Цю велику колгоспну несправедливість мають давно побачити народні слуги – законотворці. Вже й пора перепорила узаконити відповідно до сьогоднішніх реалій стосунки держави з колишніми колгоспниками. І поставити знак тотожності нелегкої колгоспної праці з роботою в промисловості, де зазвичай на рік не більше 230 робочих днів. А не планувати пенсійну «реформу» з іще більшим трудовим стажем та роком виходу на пенсію…
До крапки в пенсійній справі Івана Смика, вочевидь, потрібен час. Засмаглий, обвітрений степовими вітрами тракторист, який колись за направленням колгоспу опанував «сталевого коня», вірить, що працював на ньому на совість. Сьогодні його звернення про виконання рішення Царичанського районного суду про підтвердження стажу розглядає Царичанська прокуратура. Іван Смик після примусового колгоспного фінішу трудову книжку забрав лише 2000 року і навіть жодного разу не звертався до Царичанського районного центру зайнятості, щоб хоча б у такий спосіб доточити стажу. Він щиро вірить – за чверть віку вдосталь поїв пиляки, і знак тотожності між його добре зробленою і підтвердженою у районному суді, але недбало оформленою роботою буде поставлений.

Григорій ДАВИДЕНКО.
Дніпропетровська область.