Поточний № 44 (1231)

13.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Знайшли прийом проти лому


27.02.2014

Проти лому нема прийому. Саме так думала ще кілька місяців тому переважна більшість українського багатонаціонального населення. А по-іншому й не могло бути, бо ж вся без винятку влада була сконцентрована в руках однієї людини. Причому, якщо щось робилося незаконно навіть на низовому рівні, але під патронатом ще діючої його партії регіонів, то «незаконність» вважалася цілком «законною». Та всьому нелюдському рано чи пізно приходить кінець. Це сталося в нашій державі із славетним донецьким режимом на чолі з жадібним лідером, який свої власні інтереси поставив вище державних і народних.

А починалося все дуже просто. Не секрет, що до влади Януковича в Донецькій області привів криміналітет. Згодом донецького лідера взяв під високопоставлене державне чиновницьке крило тодішній президент Кучма, про вину котрого за скоєне, на жаль, ніхто й ніде не говорить… За Януковичем до Києва з Донецька перелетіла і зграя безкрилих круків, звівши за надзвичайно короткий строк золоті гнізда в мальовничих місцинах під столицею (сподівались навічно)…
…На щастя, в Західній Україні люди зрозуміли (хоч із запізненням), що країною керує вовк в овечій шкірі. Зрозуміли і почали ретельно готуватися до полювання не тільки на цього звіра. Хоча дехто мені дорікає, мовляв, там, в Карпатах, заздалегідь готувалися люди до Майдану. Точно не знаю, але вірю, що добротно готувалися, бо такі речі експромтом не робляться. Готувалися, твердо знаючи, що батогом лома не переб’єш. До того ж діючий президент, маючи кишеньковий державний орган - Верховну Раду - у складі «своєї» партії вкупі з підпасками комуністами чинив все, що тільки хотів. Одне слово, жирував. А що депутати парламенту? Отримавши мандати недоторканості, споглядали німо ситуацію і мовчали. Мовчали, бо мали власний гріх за підкупи електорату і окремих членів виборчкомів різних рівнів. Далеко не будемо ходити. Для прикладу візьмемо регіон, по якому балотувався нинішній народний депутат Верховної Ради Юрій Самойленко. Ще задовго до призначеного часу передвиборчої кампанії його розмальовані фури з продуктовими пакетами від АТБ місяцями курсували по Синельниківському, Васильківському, Покровському, Межівському районах і деяких містах. Мені, як журналісту обласної газети «Зоря», також довелося бути на такій делікатній зустрічі пана Самойленка з електоратом у селі Вільному. Цю принизливу передвиборчу процедуру навіть знімав на фото. Підготував матеріал для газети, але там, звісно, написане відправили в корзину. Від подарунка мажоритарника товариша Самойленка я категорично відмовився. Бридко було. Однак прикро, що ніхто на різних рівнях на той час не міг за подібні дії зняти з передвиборчої гонки кандидата в депутати, як очевидного порушника Закону про вибори.
Після того мною було підготовлено ще кілька подібних «небажаних» матеріалів, які не були опубліковані, в результаті чого я разом ще з двома власними кореспондентами «Зорі» написав відкритий лист голові обласної ради про утиски свободи слова і зловживання газетним керівництвом. Однак «вірні» служителі правлячої партії поклали скаргу під сукно. У результаті довелось розрахуватися з редакції, бо не хотілось думати і жити по-їхньому. Переконаний, що і в нас, в Центрі, на Сході й Півдні України теж багато якщо не патріотів своєї держави, то поміркованих людей, котрі не хотіли й не хочуть більше жити «по понятіям». Однак заклики «Україно, вставай», а також Майдан багатьох пробудили від пасивної сплячки. Та, на жаль, спілкуючись навіть зараз з багатьма людьми на селі, переконуюсь, що далеко не всі розуміють глибину ситуації, глибину їх ошуканості не тільки президентом з його мільярдними статками, а й місцевими чиновниками-регіоналами. Щоб легше було керувати населенням, свого часу під тиском пропонували багатьом сільським і селищним головам вступати до лав регіоналів, інакше… Через «дрібненьке ситечко» пропускали кандидатури депутатів до обласних, міських і районних рад. А чому? Звісно, щоб «законно» узаконювати і ділити бюджетні (і не тільки) кошти. Щоб простіше було відбілювати кошти, отримувати хабарі, брати побори за все, на що кидали око… Я вже не кажу про «відкати», які слід було робити високопоставленим чиновникам за будівництво мостів, доріг, стадіонів, лікарень і навіть шкіл та дитячих закладів. Причому це все вважалося за часів царювання партії регіонів явищем звичним і цілком буденним. Але й такі діяння наші люди виправдовують. Для прикладу - одна віруюча молода людина впевнено мені «прояснила» - вони ж свого часу на виборах вкладали в перемогу свої кошти, а тепер повинні їх відробити. Ні, це не по-Божому. Не по-людськи. Я, на жаль, не глибоко віруюча людина, але переконаний, що Господь все бачить.
А ще мене, як журналіста і як людину, вражає до глибини душі цинізм багатьох політиків від партії регіонів. Сьогодні вони майже одностайно засуджують дії свого царя-патрона. Виявляється, всі вони раніше знали про його діяння. Знали і німо мовчали, про що красномовно сказала своїм колегам-депутатам регіоналка Герман: «Ви ж ніхто й ні разу на сказав президенту «Ні». А на словах з височезних і низеньких трибун, здебільшого говорили одне, а робили зовсім інше – брудне й антинародне.
…І от з цього тижня стартує передвиборча кампанія президента України, призначена на 25 травня. Переконаний, що місцеві не вовки, а вовченята від тієї ж донецької партії знову натягнуть ягняткові шкіри і намагатимуться (особливо на селі) запудрювати очі мирним трударям, котрі поки що не вникають глибоко у політику (гречка на цей раз не спрацює). Хоч вибори – це реальний фінал тієї самої політики для них.
У розмовах з сільськими людьми іноді чую: а прийдуть такі ж… Ні, такі вже не прийдуть. Не можуть прийти, бо за оновлення держави покладені сотні життів і забиті лікарні пораненими. Гарантія тому насамперед НЕБЕСНА СОТНЯ й ДЕСЯТКИ покладених голів з іншого боку барикад.
На Хрещатому майдані і майданах в регіонах повстанці говорять про перспективу дієвого контролю за оновленою владою. І хоч ще не вибудуваний механізм того самого контролю від майданного народу, цей всевидячий контроль має бути, аби не повторилося ніколи навіть подібне в нашому суспільстві. В тому числі й на місцевому рівні, як того вимагає Конституція.

Олександр СВЯТИНА, член Національної спілки журналістів України, ветеран журналістики.