Роздуми на 20-му році НЕЗАМОЖНОСТІ

Двадцять років я слухав вас, читав ваші просторікування про нашу майбутню долю, робітників і селян. Маю право тепер, щоб ви послухали мене, зрозуміли, в чому помилки.
В епоху горбачовської перебудови ходив анекдот. Дозволили говорити все, хто що думає про КПРС, різних керівників. Задавали питання: «А за це нічого не буде?» - «Нічого, - відповідали. - Житла, медицини, навчання - нічого не буде». Так і вийшло. Відпустили з цепу, бігай куди хочеш, говори, що думаєш. Але миску з харчами - забрали. Перебудовники стали приватизаторами. Свободу, демократію обіцяли. А Правду - вкрали!

1917 рік
Революція. Викорінення релігії. Націоналізація землі, заводів, фабрик. Набагато пізніше опам‘яталися, стали на захист працедавців, робітників, селян. Лише вони – справжні господарі держави. У 1990-му при становленні вільної України не було пролито жодної краплі крові. Але життя й досі не покращилося.
Що робити?
Є лише дві партії: Бога, Леніна. Питання – скільки іще вони будуть водити нас голодоморами? Принижувати робітників і селян, творців усілякого добра? Ми голосували за вільну Україну, а не за той звірячий капіталізм, що зараз. Ще у 80-их роках робітники, спеціалісти заробляли більше керівників, і ніякої комерційної таємниці в цьому не було. Зараз у багатьох немає роботи. Украв – тюрма. Чому голодний краде? Та тому, що голодний. Хто отримує покарання? Буржуй, який довів до приниження працівників? Ні. Голодний покарання отримує. І суд не ділить його строк на двох, як мало б бути. І це свобода?! Оце така демократія? А на якій підставі вони забрали собі колись доступні всім їдальні, дитячі садки, кінотеатри і т.ін.?
Двадцять років нас водять: зі сходу – на захід, із заходу – на схід… Пора починати жити в Україні, бо робітники і селяни натомилися від цих походеньок. Не за кордон на пристойну роботу, а в село, на заводи. Місто – село, село - місто… Де вкрай потрібні робочі руки. Маємо в Україні все, щоб забезпечити себе самі. Скільки людей може прогодувати українська земля? Дуже багато. Ото скільки і має бути українців.
Час настав
Спитати мільйонерів – а звідки у вас, нешановні, все? Як ви забрали і познищували заводи і фабрики, земельку прибираєте до рук сотнями і тисячами гектарів? Канари, Майямі, дорогі гулянки, полювання на людину у власному лісі… У той час, як ви шикуєте, ми збираємо пляшки, риємося на смітниках. А які ділові всі біблійці на шоу Шустера! Біблійці – це ті, що забрали все собі оптом, а потім почали хреститися. Вони вимолюють прощення за свої гріхи, всмак цілують владику, ікони, а зі святими мощами й спали б… Та не довіряє їм владика, сам спить біля витоків. Так от, на тому шоу тільки й чути: «Не бреши!». «Сам брешеш!». Це в яку я потрапив країну у свої 75 років? Та невже там українці? Немає! Там, на шоу Шустера, громадяни України з двома, трьома паспортами громадян інших держав… І вони ще нас, робітників і селян, вчать, як на світі жити! Чому ви нас вчите? Продаватись? Купуватись? Ви перетворили нас у живий товар! Ідуть з подіуму наші діти України, дівчата на продаж, як худоба… І ви ще маєте слово?
До правоохоронців
Ви добре бачите те, що не по закону робиться, бачите, як неправильно і цинічно вчиняють ті, що мають все у своїх руках, зі звичайними людьми. Невже той харч, яким підгодували вас мільйонери, вартує, щоб викинути людину з квартири на смітник? Чи посадити того, хто з голоду вкрав їжу? Чому ви іноді так підло чините з українцями в Україні, яких «еліта» загнала по шию в борги за взяті ними кредити? Чому ви тиснете на тих, у кого і так нічим заплатити комунальні платежі? Чому ви дозволяєте собі недозволене? Стояти зі щитами, дубинками, собаками проти мітингуючих? Це не хулігани, не вбивці чи інші злочинці пікетують. Це – робітники, вчителі, студенти, доведені до відчаю протестують. А винний з вікна за вашими спинами спостерігає за цією картиною. І рідко коли «зволить» вийти до людей. А ви самі зобов‘язані делегацію пропустити на переговори.
Ні в кого не повернеться язик сказати, що ви задарма їсте хліб. У вас важелезна робота. Але пам‘ятайте, що ви присягали на вірність народу України! А не керівникам різних рангів, депутатам і т.п. Будьте прихильними до тимчасово принижених звичайних людей. Не забувайте, що ви й самі – вихідці з народу.
Стіною станемо за трудову людину
Шановні кореспонденти, нам, звичайним людям, буває соромно, коли вас видаляють із залу засідань уряду, Верховної Ради, місцевих рад, закритих судів тощо. Які можуть бути секрети і від кого? Там вирішуються наші долі, і ми зобов‘язані знати все. Не чекати, коли нам скажуть правду аж із-за кордону. Це робиться для того, щоб ні ви, ні ми не знали нічогісінько. Напевно, якщо вся інформація стане дійсно прозорою, то Україну чекають нові вибори. А це для них – найбільше покарання. Бо люди вже починають розуміти ціну їхніх обіцянок про «покращення життя» на чергових-позачергових виборах. Навіть гречкою не можуть забезпечити. З Китаю завозять. Що за ціни? Лікування і операції звичайним людям недоступні.
В Україні є гроші на будь-які забаганки «еліти», різні пам‘ятники, проекти тощо. На лікування дітей, проведення хворим операцій – нема! Напевно нинішні політики втратили право на подальше перебування при владі. Їхні дії нехай вивчають історики. А минуле не можна забувати… Який зараз лад? Дикий капіталізм. А можна висловитися і набагато різкіше.
Кожен бачить – щороку наші політики, державні діячі дедалі більше потопають у розкішних палацах, вертольотах, лімузинах і т.п. І зовсім не збираються зупинятися на цьому неправедному шляху. А робітник, пенсіонер, службовець, селянин живе, як і жив, так само бідно. То до Конституції України необхідно внести зміни про те, що представляти народ України у владі має право лише спілка робітників, селян і працедавців (тих, хто пройшов усі щаблі росту зі звичайного працівника промисловості чи культури). Лише таким працедавцям, які вміють трудитися і руками, і головою, і можна довіряти владу під всебічним контролем робітників і селян. І тоді в Україні праця стане найповажнішим заняттям, і молодь відповідно до уподобань зможе щасливо жити і працювати вдома, на наших благословенних землях. Досить уже нам ганяти по всьому світу, чогось там учитись, пора жити власним розумом. Пам‘ятаймо – неробство, визиск, обман, що культивуються зараз у державі, ні до чого доброго не приведуть. Лише праця, взаємоповага, віра, правда дозволять українському народу жити щасливо і заможно у європейській сім‘ї народів.

З повагою Петро БАГЛІЙ, інвалід праці, пенсіонер.
м. Дніпропетровськ.

ВІД РЕДАКЦІЇ.
Це по-робітничому безкомпромісний «діагноз» Петра Баглія ситуації, в якій опинився народ України. Він, певно ж, не претендує на остаточну істину, як і бачення того, що саме потрібно робити. Але його, поза сумнівом, підтримує більшість українців, оскільки на їхніх очах відбувається «невпинне поглиблення» прірви маж багатими і бідними. І нарікання на те, що «ленінці і біблійці», тобто практично всі, що претендують на владу в Україні, справедливо називають бідність ворогом номер один українського народу. Та, ледь доскочивши «омріяного» крісла, немов їм пороблено, одразу й забувають про обіцяну боротьбу з цим злом…
Велике спасибі Вам, Петре Івановичу, за такий детальний (близько 43 сторінок) опис несолодких реалій дня і пошуку істини на шляху поліпшення життя простих людей. Ми подали його стисліше, залишивши суть. Сподіваємось, що ви, шановні читачі, й надалі надсилатимете до редакції «СН» розповіді про своє бачення моделі розвитку українського суспільства, про необхідні законодавчі ініціативи тощо. У змаганні цих ідей ми маємо знайти, а точніше – повернутись на проголошений Конституцією України, свій власний український шлях до Віри, Правди, Любові і Добра, соціальної справедливості. До того часу, в який вірив Василь Симоненко:
І буде Правда, і Любов на світі,
І на сторожі Правди стане Труд.