ЗЕМЛЯ - НА ПРОДАЖ?

У 1999-му році в Україні, вважаю, була здійснена найбільша диверсія проти власного народу, коли розвалили колгоспи і почали розпаювання земель в натурі. Тоді в Україні різко знизилося виробництво зерна, сільська інфраструктура була знищена, а землю поділили на клаптики. Можливо, це було зроблено, аби догодити нашим європейським партнерам, вимоги яких часто-густо не співпадали з бажанням нашого народу. Наприклад,цивілізована Європа ставить Україні умову дати дозвіл на вивезення карпатського лісу-кругляка. Нікого не цікавить, що у Західній Україні порушений природний баланс – вона потерпає від повені та підтоплень. І ніхто нам, на жаль, не пояснює, чому, аби спиляти одне дерево у тій же благополучній Австрії чи Швейцарії, треба отримувати урядове рішення. 

Народе без пуття, без чести і поваги,

Без правди в письменах, завітах предків диких,

Ти, що постав єси з безумної одваги

Гірких п’яниць та розбишак великих!

Це  рядки поезії українського письменника Пантелеймона Куліша, написані майже 200 років тому «До рідного народу” актуальні і в наш час. 

Хтось мені дорікне: потужні агрохолдинги та агроформуванння повністю забезпечують державу хлібом ще й на експорт відправляють. Але подивіться на схему наших полів – то тут, то там клаптики по 3-5 гектарів, розкидані по всіх наших площах. Як за таких умов можна працювати крупному агропідприємству? Пайовики-одноосібники не погоджуються об’єднати свої наділи в одному полі – хочуть працювати виключно на своїй землі, навіть якщо вона знаходиться посеред нашого поля… Це створює величезні проблеми, в тому числі і для земель на зрошенні. 

Коли до нас приїхала делегація з Ізраїлю, її очільник Іоаф Хараматі взяв землю у руки, роздивлявся її довго, а потім заплакав. «Ми – на камінні і піску живемо, а ви ходите по золоту», – сказав він. 

Якщо людина хоче зводити будинок – вона спочатку замовляє проект, підшукує матеріали, шукає виконавців робіт. У нас же Верховна Рада поспіхом, серед ночі, приймає Закон про продаж землі, не забезпечивши механізмів його виконання, не сформувавши Держгеокадастр, не утворивши Земельного банку, не провівши референдум. Чи готові ми до продажу землі? Чи може проста людина захистити у наших судах своє право на землю? Навряд чи. Держгеокадастр обіяцють впорядкувати… до 2022 року. 

 

НАД ЧИМ ПРАЦЮЄМО

Агропідприємство, як і будь-яке інше, має працювати як злагоджений годинниковий механізм незалежно від того чи директор на місці, чи у відрядженні. Нещодавно ветеран праці Віра Миколаївна Шляхтіна, якій виповнилося 70 років, зауважила: «Сергію Васильовичу, жнива йдуть, а ми цього не відчуваємо». Напевно ж, пригадує недалеке минуле, коли будь-які жнива були битвою за врожай. 

Чотири роки тому найскладніше було повернути людям впевненість у завтрашньому дні та підтримати їх морально: на їхню психіку вплинули два рейдерських захоплення господарства, кількамісячна заборгованість по зарплаті. Крок за кроком ми йшли до того, аби вселити надію і віру.

Для себе, як керівника, визначив дві ключові задачі: розвиток тваринництва та поступове відновлення зрошення. До 2016 року ні ремонтом молочного гурту, ні відновленням поголів’я, ні належним ветеринарним обслуговуванням тут не займалися. Оскільки попередні власники не хотіли вкладати у все це значні кошти.

З чого ми почали революцію у тваринництві? Перш за все, зрозуміли, що користуватися технологіями радянських часів – собі у збиток. Відтак реконструювали  два корпуси, де встановили поїлки з підігрівом, щоб і взимку корівки могли пити виключно теплу водичку, також облаштували для них стійломісця зі спеціальним покриттям, щоб корівці було зручно лежати. Облаштували літній табір, придбали новий кормозмішувач, обгородили тваринницький комплекс, причому з 2 тис. плит купили лише 50, інші знаходили по всіх усюдах. Встановили відеоспостереження, обладнали дизбар’єр, відремонгтували покрівлю всіх тваринницьких приміщень. Зараз маємо близько 1080 голів ВРХ, в т. ч. 360 – дійного гурту. Цьогорік придбали 120 нетелів та 168 теличок. На кінець року плануємо довести кількість дійного гурту до 400, а згодом – до 700 голів. У минулому році господарство отримало 248 тис. грн. державної підтримки на розвиток поголів’я. І це радує. За часів колгоспно-радгоспної системи поголів’я ВРХ обслуговували б не менше 100 працівників. А у нас їх всього 22, включаючи заступника по тваринництву, фуражира, доярів, скотарів. Вже більше трьох років ми працюємо із застосуванням сучасних методик – замість силосу і сінажу ми згодовуємо нашим молочницям монокорм, який складається з понад десяти компонентів в різних пропорціях. За ці чотири роки ми дійшли до такого рівня, що наше молоко визнане продукцією екстра класу і його охоче приймає у Павлограді ТОВ «Молочний Дім», яке  належить французькій групі «Лакталіс».

У мене є ідея на поливних землях вирощувати найбільш рентабельні культури за системою золотого поясу Америки, куди входять штати Огайо, Індіана, Іллінойс, Айова, частково Міннесота. Там за двопільною системою вирощують сою у кукурудзу. На Херонщині одна із компаній отримує на зрошенні до 5 тонн сої та до 15 тонн кукурудзи з гектара. Наші заплановані  720  гектарів зрошуваних земель мають стати Золотим поясом «Чумаків». Отож, до роботи!