УСЕ-ТАКИ добре, що на нашій українській землі ще є люди,котрі до землі ставляться, як до рідної матері, плекають її, оберігають, як рідну дитину.
Усе це Анатолію Пучці передалося з молоком матері. У родині його батька, Давида Пучки, було троє синів (Анатолій - найменший) та донька. І дуже хотілося батькові, аби його діти мали кращу долю. Усі четверо дітей стали доброю підмогою вдома і в полі. Батько ж - їздовий, мати - у городній бригаді гектари полола. І коли у восьмому класі менший син Анатолій приходив у школу в куфайці, його однокласники вже тоді хизувались кращим одягом. Це помічав і Толя, але великого значення цьому не надавав. “То нехай дівки прибираються та чепуряться, а мені аби не мерзнути, - казав він. - Головне - у навчанні встигати”.
Усі діти Давида Пучки отримали вищу освіту, всі знайшли достойну роботу.
- Але не це головне, - розмірковує тепер уже генеральний директор ТОВ “Зоря” Анатолій Пучка. - Батьки навчили нас розуміти, що таке хліб і що таке труд. Батько мене вчив: як ти відносишся до людей, так і вони будуть відноситись до тебе. І життя ще раз переконало у правильності батькового слова.

АБИ ДЕРЖАВА НЕ ЗАВАЖАЛА
Про період реформування аграрного сектора тепер говорять зовсім по-іншому, аніж, приміром, у 1999-му, після виходу Указу Президента Кучми. Напевно, архітектори реформування були далекими від реального життя селян, тож і було допущено чимало перекосів як у розпаюванні земель, так і розпаюванні майна. А відтак тепер то тут, то там бачимо по всій Україні руїни від колишніх тваринницьких комплексів, корівників, свинарників. Але, як любив говорити наш перший президент, маємо те, що маємо…
Одним із перших господарств, реформованих у Покровському районі, було ТОВ “Україна”, яке з 1998 року очолює Олег Пучка, син Анатолія Давидовича.
Невідомо, яка б доля спіткала КСП “Зоря комунізму”, аби у 2000-му селянські земельні паї не взяв Анатолій Пучка. І це при тому, що господарство на той час мало 4 млн. гривень заборгованості (у тому числі 2,5 млн. гривень по зарплаті) та 2500 гектарів незораного степу. Останні три роки люди не бачили живих грошей. За два роки Анатолій Пучка виплатив усю заборговану зарплату і отримав спочатку велику подяку, а пізніше - невдоволення тих же селян, які писали подяки, мовляв, зарплату треба більшу платити. На що Анатолій Давидович відреагував таким чином: людська пам‘ять коротка, а бажання жити краще - необмежене.
- Якби у нас була вироблена державна політика в аграрному виробництві, то селяни мали б отримувати зарплату більшу, аніж у промисловості, - пояснює Анатолій Пучка. - Чому світова ціна пшениці 350-380 доларів США, а ми не можемо продати і по 200? Чому чиновники регулюють процес і встановлюють квоти на зерно, сидять на розподілі м‘яса і ввозять із-за кордону сумнівної якості невідомо що, “вбиваючи” вітчизняного товаровиробника? Якщо ми вирощуємо свиней, причому за традиційними технологіями, то при ціні зерна в 1500 гривень за тонну нам мають платити по 30 гривень за кілограм живої ваги, - розмірковує він. – У нас же приймають по 12 гривень. Якщо слідувати логіці, м‘ясо на ринку тоді повинно коштувати 20 гривень, а не 50.
Анатолій Давидович не може зрозуміти, чому до цього часу не узагальнюється досвід парозберігаючої технології, яка успішно запроваджена у ТОВ “Україна”, ТОВ “Зоря”, ТОВ “Дібрівське”. Цьогорічний врожай соняшнику 30 центнерів з гектара можливо отримати по попереднику пшениця на пару, вважає керівник. Але можна йти й іншим шляхом, як це роблять новоспечені фермери: деякі з них сіють соняшник по соняшнику, отримуючи по 10-12 центнерів з гектара і не сильно вболіваючи за подальшу долю землі.
ДЛЯ СЕРЙОЗНИХ ПОКАЗНИКІВ - СЕРЙОЗНІ ЛЮДИ
Анатолій Пучка пригадує свою поїздку до двічі Героя Соціалістичної Праці, Героя України Дмитра Моторного з Білозерського району Херсонської області. На запитання керівників господарств про оплату праці спеціалістів Моторний відповів: “Я не можу питати, як з розумного, а платити, як дурню”. Отож, аби досягати високих показників, треба не лише забезпечити спеціалісту достойну зарплату, а й вимагати його звітність за ту чи іншу ділянку роботи. Сьогодні простий дядько навряд чи зможе розібратись у електронному обладнанні “Кейсів” і “Джон Дірів”. А щоб мати кваліфіковані кадри, слід забезпечити, передусім, гідні умови життя.
У тій же Гаврилівці є газ, вода, відремонтований за кошти ТОВ “Зоря” дитячий садок. У центрі села стоїть великий, збудований ще у 90-их роках, сільський будинок культури. У штаті - шість працівників разом з директором. Окрім зарплати у сільській раді, працівникам культури по ставці доплачує ще й ТОВ “Зоря”. Свою додаткову зарплату сільські аматори відпрацьовують своїми творчими звітами на святкових концертах.
Є у селі й духовий оркестр, який має звання народного. Завідувач будинку культури Олександр Усов “запалює” свій колектив, аби він працював творчо і натхненно.
При будинку культури працює спортзал. А щоб функціонував він цілорічно, теж подбало ТОВ “Зоря”, забезпечивши опалення і витративши на це 170 тисяч гривень.

- А щоб взимку муштуки до губ не примерзали, зробили опалення і у приміщеннях, де займається духовий оркестр, а це сорок дітей, та у бібліотеці, - каже Анатолій Пучка.
У кожному господарстві є ще й своя футбольна команда, а футболісти “Титану” грають у першій лізі чемпіонату України з міні-футболу. Двадцятого листопада “Титан” зустрінеться з командою вищої ліги - харківським “Локомотивом”. Можливо, зірка “Титану” зійде й на європейській арені. А ось зоря Анатолія Пучки вже зійшла. І нехай ще довго світить урожайною нивою.
СІМ‘Я - ОСНОВА

І в радості, і в горі надійною опорою Анатолія Пучки є його дружина Катерина. Дванадцять років тому Анатолій Давидович запропонував тоді ще 24-річному синові Олегу очолити ТОВ “Україна”. І сказав тоді хлопцеві: “Спробуй, Олеже. Вийде з тебе керівник - значить твоя справа, а не вийде - тоді як у парашутистів: якщо у першому стрибку парашут не розкрився - значить парашутний спорт не для тебе”. Перший рік було йому складно. Адже батько міг допомогти синові хіба що порадою. Зараз у ТОВ “Україна” показники з деяких позицій навіть кращі, ніж у “Зорі” та “Дібрівському”. До речі, Олег Пучка - меценат свого краю. Збудував У Маломихайлівці храм. Переобладнав дитячий садочок у дитячий будинок сімейного типу. Жіночка з Дніпропетровська виховує там 12 дітей-сиріт. Ходять вони до школи, нагодовані, у теплі й добрі виростають. А як виростуть діти, то збудує для них Олег Пучка сільську хату, аби жили і працювали у Маломихайлівці.
Онучці Даринці - 12, а онукові Даромиру - три з половиною. І коли він гуляє та відпочиває у затишному дитсадочку в селі Гаврилівка, знає, що відремонтував цей дошкільний заклад, поставив євровікна, аби малечі було тут затишно, його дідусь Анатолій.
У наступному році в Анатолія Давидовича своєрідний ювілей - 40 років роботи у сільському господарстві. Бачимо, що до цієї дати йому є чим звітувати. Але головна робота, як він вважає, ще попереду. Тож побажаймо йому успіхів!

Олексій Гуденко. Фото автора.
с. Гаврилівка,
Покровський район,
Дніпропетровська область.

Яка технологія - такий результат!

Трипільна сівозміна Анатолія Пучки дає прогнозований високий результат навіть у засушливі роки

Микола Михайлюк - заступник генерального директора, головний агроном ТОВ “Зоря”. У господарстві працює з 1992 року після навчання у Дніпропетровському сільгоспінституті. Вашій увазі - розповідь досвідченого спеціаліста про становлення і розвиток ТОВ “Зоря”, впровадження передових технологій у рослиннaицтві.

НАШІ ОСОБЛИВОСТІ
У 1992 році КСП “Зоря комунізму” мало 9200 гектарів земельних угідь. Тисяча гектарів відійшли до земель державного запасу, передбачені для розвитку фермерських господарств. Як раціонально використовують їх фермери? Яку участь вони беруть у вирішенні соціальних питань? Чи можна співставити врожайність великих товаровиробників та фермерів? Ці питання у багатьох випадках лишаються без відповіді.
У 2000 році після реформування в наше господарство, яке стало йменуватись ТОВ “Зоря”, прийшов енергійний керівник Анатолій Давидович Пучка. Упродовж перших двох років він вирішив головну проблему - розрахувався з боргами, в тому числі aпо зарплаті. Почав вкладати кошти у техніку, якісне насіння. Перепробували ми багато технологій, частково - No-Till. За три роки роботи побачили, що в перший рік, коли була достатня кількість опадів, отримали однакову врожайність, де не застосовували частковий No-Till. Двічі наша технологія у засушливі роки давала плюс. За приклад взяли діяльність ТОВ “Україна”, де вже було запроваджено енергозберігаючу трипільну технологію. А це чорний пар - озима пшениця - соняшник. У першу чергу ми очистили поля від бур‘янів, накопичили вологу, створити умови для засвоєння азоту. Це дало можливість працювати без внесення гербіцидів, вирощувати екологічно чисту продукцію з меншими затратами і більшою ефективністю. Значно зросла віддача землі. Основні затрати господарство несе, коли площі знаходяться під паром. Адже проводимо шість культивацій. Але вже наступного року, коли посіяли пшеницю, внесення страхових гербіцидів проводили на окремих полях, а це близько 10 відсотків площ. Оскільки на парових площах накопичується вдосталь вологи, незалежно від погодних умов сіємо пшеницю, отримуючи стовідсоткові сходи і гарантовано врожайність на 5-10 центнерів вищу за районні показники. Виходить, що рік ми працювали на землю, а тепер два роки земля працює на нас.
У цьому досить несприятливому, році наша технологія забезпечила врожайність пшениці з площі 2100 гектарів по 52,7 центнера з гектара, соняшнику - 30,2. У ТОВ “Україна”, у них ця технологія вже пройшла три цикли. У нас - два. За нами пішли й інші господарства: “Дібрівське”, “Дружба”, “Славутич”. Усі вони мають кращі показники з врожайності в районі.
До речі, у нас вже є культиватор і сівалка “Хорш”. Але ми застосовуємо їх за нашою технологією. Отже, як казав філософ, все геніальне - просто. Чому ж тоді не має такого широкого застосування та ж трипільна сівозміна? Напевне, у нас є два типи керівників. У першому випадку: видавити із землі максимум, а далі будь що буде. А можна навпаки - розраховувати на певний період із застосуванням прогресивних технологій. До землі треба ставитись, як до людини. Земля - живий організм. Скільки їй даси - стільки вона і віддячить.
КОРОЛЕВА АНГЛІЇ ЇСТЬ ХЛІБ З УКРАЇНСЬКОЇ ПШЕНИЦІ
У Європі екологічно чиста продукція ціниться набагато дорожче. І недарма королева Англії їсть хліб з української пшениці, вирощеної в Криму.
Поки що екологічно чиста продукція, вирощена у господарствах, якими керує генеральний директор Анатолій Давидович Пучка, знаходить свого споживача у Покровському та Васильківському районах. У ТОВ “Україна” є свій млин, своя пекарня. Запашний хліб нашого виробництва добре знають у Покровському, Просяній, у Васильківському районі. І ми дійдемо до того, що продукція екологічно чиста матиме попит як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Я добре пам‘ятаю час, коли довелося починати роботу на посаді головного агронома у далекому 1992 році. Сільське господарство розвалювалося, кращі механізатори йшли на пенсію або розраховувались через безгрошів‘я. Тоді й мені, молодому спеціалісту, важко було повірити, що через вісімнадцять років становлення країни в господарстві працюватимуть молоді кваліфіковані механізатори. Щороку оновлюється техніка. Ми бачимо перспективу. Анатолій Давидович звів фундамент, а тепер ми разом з ним вибудовуємо цеглинку за цеглинкою, щоб мати сучасне високорентабельне господарство.
З генеральним директором мені, головному агроному, спілкуватися легко, оскільки Анатолій Давидович за фахом теж агроном. Ми розуміємо один одного і прагнемо, аби наша українська земля давала віддачу, а люди, що живуть на ній, були заможні й щасливі.