Поточний № 27 (1265)

16.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Не забувайте їхні імена...


20.05.2017

На початку травня виповнилося 40 днів від дня смерті нашого земляка, захисника України, військовослужбовця 93-ї ОМБ Івана Селіна.
 
Іван Васильович Селін народився 5 січня 1987 року в містечку Підгородному. Мешкав у будинку, що сусідив зі школою №3, тож і навчався тут хлопець до 2002 року. Після 9 класу вступив на навчання до Дніпровського ПТУ №2, отримав спеціальність «машиніст тепловоза». 
Спочатку працював на ринку, в супермаркеті, а з 2006 року - на заводі «Інтерпайп». Іван був  машиністом електромостового крану, готував сталерозливні канави до розливки сталі. Працював на заводі до 2012 року, аж до закриття великого мартенівського цеху. Загальновідомий факт: на момент закриття цеху, зазвичай, залишаються кращі робітники. Був серед них й Іван Селін.
Потім - робота кранівника на металобазі, трохи працював і на кондитерській фабриці.
Свого часу на строкову службу хлопець призваний не був – через стан здоров’я. Нинішня ж військова ситуація, що склалася в Україні внаслідок російської агресії, не залишила Івана байдужим. У листопаді 2015 року він пішов на контрактну службу, як сказано в контракті: «до закінчення АТО».
Потрапив у 93-ю окрему механізовану бригаду, на навчальний полігон селища Черкаського. Отримав військову спеціальність «механік-стрілок».  Влітку 2016 року вже в бойових умовах став командиром БТР. 
У Збройних силах України Іван Селін прослужив півтора року. Службу на Донеччині починав із селища Зайцевого. А влітку минулого року їхній підрозділ перекинули в Кримське…
Десь за півроку до початку служби, одружився з коханою Наталею. До цього кілька років прожили разом - у мирі й любові, виховуючи Наталину донечку Дашу. Іванова рідна тітка Людмила Польських (дівоче прізвище Селіна) згадує, як вони, міські гості, приїздили в Підгородне. Даша, мешканка Дніпра, переступала поріг прабабусиного двору, а Іван хвилювався, щоб чогось не сталося: ходив слідом, розгортав руками зарості малини, коли мала ласувала солодкими ягідками. Вважав, що в сільському дворі  на дитину чатує небезпека: будь то пес чи колючі гілки…
На службі Іван Селін мав дуже мирний позивний – «Кок». Справді, в мирному житті любив готувати; часом балував смачними стравами свою сім’ю… Бувало, готував і для військовослужбовців на фронті. Про це вони з теплотою розповідали за поминальним столом, коли 27 березня 2017 року, у Підгородному, поховали свого побратима…
2 грудня 2016 року Іван Васильович Селін був народжений медаллю «За жертовність і любов до України». Це нагорода Української православної церкви Київського патріархату. Незадовго до загибелі Івана у дніпровській квартирі, де мешкають дружина й донька, квартирні злодії, разом з майном, викрали й медаль. Залишилось тільки посвідчення на неї… Збереглася й подяка, підписана командуванням 3 МБ 93 окремої механізованої бригади. У ній є такі слова: «Сьогодні наша Держава переживає нелегкі часи. Часи складних випробувань міцності духу, незламності та стійкості. Час, коли кожен громадянин має нагоду проявити свою відданість та любов до своєї країни. Командування щиро дякує Вам за мужність, героїзм та патріотизм, проявлені в ході бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції на сході України. Спільними зусиллями ми гідно здолаємо всі перешкоди на шляху до вільної, заможної, сильної та єдиної України».
…Із солдатом Іваном Селіним, загиблим у зоні АТО 24 березня 2017 року,  земляки прощалися на міській площі – біля Меморіалу, присвяченого воїнам Другої світової війни. Там, на стелі, викарбувані імена двох його прадідів – Юхима Селіна і Федосія Полив’яного. Вони віддали своє життя за рідних, за свою Батьківщину. З того часу минуло понад 70 років… Російські «брати» стояли пліч-о-пліч з нашими дідами у минулій війні проти нацизму. У нинішній гібридній, російсько-українській неоголошеній війні, їхні нащадки посягнули на цілісність України. І правнуки українських воїнів Другої світової підхопили  естафету захисників Вітчизни. 
Слава Україні! Героям слава! А живим – ніколи не забувати імена загиблих героїв.
 
Лариса ОМЕЛЬЧЕНКО,  завідувач історико-краєзнавчого музею ім. О.Коваля,
м. Підгородне, Дніпропетровська область.