Відповідно до ст. 2 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 161) відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом № 161, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Платники орендної плати – землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди (п.п. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПКУ).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами) (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).

Об’єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону № 161).

Договір оренди землі припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (ст. 31 Закону № 161).

Згідно зі ст. 33 Закону № 161 після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права (ст. 19 Закону № 161, ст. 125 Земельного кодексу України).

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів зміни речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданої заяви та документів для проведення державної реєстрації таких змін (п. 1 частини першої ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається (частина друга ст. 126¹ Земельного кодексу України).

Враховуюче викладене, якщо суб’єкт господарювання продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та не отримав письмового заперечення від органу місцевого самоврядування (орендодавця) щодо використання земельної ділянки, то до укладання договору оренди на новий строк такий суб’єкт господарювання має сплачувати орендну плату відповідно до умов попереднього договору оренди землі.

При цьому річна сума орендної плати не може бути меншою розміру, встановленого п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ.

 

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що відповідно до ст. 1. Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (із змінами) оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами) (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).

Пунктом 288.5 ст. 288 ПКУ визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

▼ згідно з п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування – не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, – у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;

▼ не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (п.п. 288.5.2 п.288.5 ст. 288 ПКУ);

▼ може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПКУ, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (п.п. 288.5.3 п. 288.5 ст. 288 ПКУ);

▼ для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку (п.п. 288.5.4 п. 288.5 ст. 288 ПКУ).