Ділянка автостради Київ - Харків від Хорола до Решетилівки  не зазнала суттєвої реконструкції в ході підготовки до Євро-2012, така ж вузька, місцями підлатана і...небезпечна. Через численні населені пункти з ревом і свистом мчать туди-сюди величезні фури. Та й взагалі рух усіляких транспортних засобів, аж до «гномів»-скутерів, дуже інтенсивний.
Милуючись із дитинства знайомим краєвидом, стою під лагідним весняним сонцем біля автопавільона села Красногорівка. З магазину-кафе навпроти виходить завеселілого вигляду чоловік у картузі набакир і каже:
- Автобуси битком набиті, неділя - помаринуєшся. До Полтави?
- Прямо дорога тільки туди, - відказую.
- Воно їдуть й студенти-торбешники й усілякий інший люд - поминальні ж дні іще. То зупиняй і попутки, - чоловік запалює сигарку і, смачно ковтаючи дим, іде геть.
Спасибі, добродію-земляче, втішив. Але вже згодом з`ясувалося, що він таки не помилився.
Кілька маршуток пролетіло мимо, навіть не пригальмувавши. Те ж саме «зробив» і більший на кількість місць «Богдан». Час наближався до вечора. А ж ось нарешті зупинилась бузкового кольору маршрутка, переобладнана з німецького «поштовоза». На табличці «Лохвиця - Полтава». У салоні не вистачало тільки мене. Я став однією ногою на першій ступенці, другою - на другій, зігнувшись мало не в три погибелі. Міні-бусик потихеньку рушив...
У салоні повітря змішалося з начасниченою домашньою ковбасою, міцним сивушним перегаром, квітковими парфумами юних студенток - їхати було неабияк весело. Аж тут ми зупинились. Поруч жіночка з чималеньким клунком стрибнула, як лань, повз мене на узбіччя дороги і голосом ієрихонської труби закричала:
- Галю, вилазь, уже Решетилівка!!!
Щонайменше стокілограмова Галя, мов Шварцнегер, перла на мене з корзиною, накритою білою хустиною. Я збирався вже вийти із салону, як вона, “граціозно” мене обминаючи, намертво притисла до крісла. Я відчув різкий біль у лівій нозі. То Галин квадратний каблук, не інакше, як начинений залізом, із хрустом розвернувся на моїй нещасній ступні.
- Ой, нога, нога, - щоб не випустити сльозу з ока, я спробував навіть пожартувати заспівом відомої народної пісні.
- Ой, звиняйте, молодий чоловіче.
- Та нічого. Спасибі за “молодий”, а за ногу - не дуже...
Накульгуючи гамірним автовокзалом Полтави, я з досадою думав: “Функціонери-оптимісти заявляють про новітні можливості в транспортній сфері для зарубіжних гостей Євро-2012, будуть, мовляв, швидкісні південнокорейські потяги, комфортабельні автобуси. А що ж простому українському пасажиру? Який там сучасний сервіс - до Європи нам поки що в цьому напрямку так далеко, як від Красногорівки до Полтави рачки...”

Микола Шарий. Полтавська область.