Знак тотожності

Після примусового падіння колгоспів (які й утворені були теж лише з примусу) наприкінці дев‘яностих село розпочало життя в нових економічних реаліях. Близько третини трудового потенціалу України... Детальніше ...

Паростки розуміння

Цій рукотворній проблемі невдовзі виповниться два роки. Постала вона за мовчазної згоди нашої влади і найдужче зачіпає жителів старшого покоління Дніпропетровської області. Мова про експеримент, який... Детальніше ...

Тігіпко не відмовиться від пенсійної реформи

Віце-прем’єр-міністр України Сергій Тігіпко, перебуваючи з робочим візитом у Дніпропетровську, в черговий раз дав зрозуміти – реформування пенсійної системи в Україні неминуче. Проте, через несприйняття... Детальніше ...

НП в Японії як аргумент?

«Із вірогідністю у 99 відсотків ми стверджуємо, що за геолого-метеорологічними показниками під греблею гідроелектростанції у Запоріжжі існує реальна загроза геологічного розлому», – сказав на прес-конференції... Детальніше ...

Медична реформа: ідеальна модель - Валеріє Микитівно, чому, на ваш погляд, виникла необхідність реформувати медичну галузь?
- Така необхідність виникла тому, що якість медичних послуг в Україні вже давно не влаштовує населення та викликає справедливе обурення. Не влаштовує такий стан речей і державу, бо зрозуміло, низький рівень здоров’я нації – це низька конкурентоспроможність країни. Адже ні для кого не секрет, що основним ресурсом будь-якої держави є її люди.
У програмі економічних реформ, яку запропонував Президент України, є розділ, що стосується медичного обслуговування. Мова йде про забезпечення громадян якісною, кваліфікованою, доступною медичною допомогою. І в той же час – про ефективне використання ресурсів (перш за все матеріальних) на утримання галузі.
- Що мається на увазі під «ефективним використанням ресурсів»? Невже ще є куди урізати фінансування медицини?
- Справа не в урізанні, а в правильному використанні наявних ресурсів. Скажімо, мало хто задумується над тим, що з 1996 року загальний обсяг коштів, що циркулює в системі охорони здоров’я, збільшився приблизно в 10 разів. Навіть якщо зробити поправку на інфляцію – як мінімум, у 2,5 рази. Але громадяни цього не відчули, тому що кошти використовуються нераціонально. Кількість населення за роки незалежності зменшилася на 6 мільйонів (!), а кількість медичних закладів при цьому не скорочувалась. Утримання цих закладів, безперечно, потребує значних фінансових витрат. Та ці кошти, як пісок, просипаються крізь пальці, не поліпшуючи ситуацію у системі охорони здоров’я.
- То що ж змінить реформа, якщо, як нещодавно заявив губернатор Дніпропетровщини Олександр Вілкул, вона не передбачає закриття медичних закладів та звільнення медпрацівників?
- Ми всі добре знаємо, що структура закладів охорони здоров’я нашої країни склалася ще за радянських часів. На той час, на мій погляд, вона була оптимальною. Але ж часи змінюються. І в новій державі з ринковою економікою «планова» медицина вже не може бути ефективною. Ми маємо ринкові ціни на ліки, на енергоносії тощо, проте неринковими залишилися заробітні плати працівників медичної галузі та власне принципи їх роботи. У нас, скажімо, досі діють радянські штатні нормативи, коли один лікар має бути на 25 ліжко-місць. До речі, це одна з причин, чому сьогодні йде такий спротив реформі. Люди бояться втратити робочі місця у зв’язку зі зміною штатних нормативів. Та страх викликаний, скоріше, нерозумінням ситуації, ніж об’єктивними обставинами.
- Тож, можливо, варто пояснити ситуацію?..
- Перш за все, не має бути прив’язки до так званих ліжко-місць. Оплата праці медичного працівника повинна залежати від якості та інтенсивності його роботи. А то в нас виходить, що, наприклад, лікар-хірург, котрий проводить 200 серйозних оперативних втручань за рік, отримує таку ж зарплату, як і той, що проводить не більше 50. Невже це правильно? Крім того, проводячи одну операцію на тиждень чи навіть два тижні, спеціаліст втрачає професійну майстерність.
Хочу заспокоїти і медиків, і пацієнтів: провінційні заклади охорони здоров’я (ті ж Центральні районні лікарні) за реформою нікуди не зникають. Але в ряді випадків у них змінюються функції. На їх базі, як і раніше, можна буде отримати консультаційно-діагностичні послуги. Проте, коли мова йде про екстрені випадки (інфаркт, інсульт, пологи чи ін.), коли людина потребує висококваліфікованої медичної допомоги з використанням новітньої техніки та залученням спеціалістів відповідного профілю, допомогу необхідно надавати у великих спеціалізованих медичних центрах.
- Але ж раніше ЦРЛ справлялися з цими завданнями. Тим більше, доправити тяжкохворого до такого ось суперцентру за кількасот кілометрів – справа не з простих…
- Справлятися теж можна по-різному. Людина, переживши інфаркт, може повернутися до повноцінного життя, а може назавжди залишитися інвалідом. І це лише один приклад. Ви ж розумієте, що ЦРЛ на сьогоднішній день не можуть надавати інтенсивної медичної допомоги хоча б тому, що для цього їм необхідно мати повністю укомплектований кваліфікований колектив та дорогу сучасну медичну техніку. Спеціалістам, само собою, треба платити заробітну плату (і не мінімальну), а про те, в скільки обійдеться медтехніка, навіть говорити не доводиться.
Що стосується транспортування хворого. Саме це питання зараз є одним з найбільш актуальних. Реформою передбачено створення розгалуженої мережі станцій та підстанцій «швидкої допомоги». Адже справа не в тому, скільки кілометрів хворого везтимуть у повністю обладнаній кареті «швидкої», а в тому, як швидко машина прибуде за викликом. Так, для сільських районів встановлюється норматив у 20 хвилин. Та ми всі добре розуміємо, що, враховуючи стан наших доріг (особливо в сільській місцевості), при всьому бажанні фельдшер не встигне за цей час доїхати до пацієнта. Тому Президент видав розпорядження в бюджеті на наступний рік закласти кошти на ремонт та будівництво доріг, якими їздитимуть «швидкі».
- Ми з вами говоримо про екстрені випадки. А якщо все ж повернутися до первинної ланки медичної допомоги, котра, судячи з усього, зазнає найбільших змін. Що очікувати в цьому напрямку?
- Первинну ланку необхідно посилювати. Якщо вона погано працює – це позначається на здоров’ї населення в цілому. Тоді виникає необхідність в інтенсивній медицині, витрати на утримання якої, звичайно ж, значно вищі. Давайте подумаємо, ким в нашій країні надається первинна допомога, тобто хто консультує пацієнта, проводить нескладні маніпуляції та лікує хворих, що не потребують госпіталізації? Насправді, будь-ким. Здавалося б, людина має звертатися до дільничного лікаря (терапевта). Але ж турбує нас здебільшого щось конкретне: горло болить чи вухо, шлунок, сечовий міхур, маємо проблеми із зором… І тоді ми прямо йдемо до вузького спеціаліста: ЛОРа, гастроентеролога, уролога, офтальмолога… Виходить, вузькі спеціалісти (котрі отримували спеціальну освіту, були підготовлені для проведення складних маніпуляцій та оперативних втручань), працюють як первинна ланка. А дільничний лікар, хоч в принципі, і знає, як лікувати ту ж ангіну чи цистит, згідно зі своїми повноваженнями, просто не має права цього робити.
Тому систему дільничної служби необхідно змінити на систему надання допомоги сімейними лікарями. Поки що таких лікарів у нас недостатньо. Та й тим, що є, варто ще набратися досвіду. Лікар загальної практики, на відміну від дільничного, наділений ширшими повноваженнями. Та якщо навіть випадок у ці повноваження не вписується, завжди розуміє, до якого спеціаліста необхідно спрямувати пацієнта, щоб не втрачати дорогоцінного часу та не занедбати хворобу.
- Наші люди якось не дуже звикли довіряти сімейним лікарям. Хоча б тому, що раніше не мали з ними справи…
- Варто констатувати, сімейні лікарі на даному етапі не завжди добре підготовлені. Тому ми маємо поглиблювати саме освітню роботу, подбати про якісну підготовку та перепідготовку кадрів.
Крім того, наших громадян так налаштовують інші лікарі, вбачаючи в подібних перетвореннях загрозу для себе.
- Що стосується мотивації медичного персоналу. Коли вже ми говоримо про медицину європейського зразку, чи зможе наша держава забезпечити медикам ще й європейську зарплату?
- На жаль, оплата праці медичних працівників майже найнижча в країні. Людина просто не може вижити на такі гроші, а тому в неї виникає потреба знаходити додаткові джерела прибутку. Це провокує тіньові виплати, ту ж таки корупцію в закладах охорони здоров’я. А цей процес вже дуже складно контролювати. І він негативно позначається на благополуччі людей.
Звичайно, зробити зарплату європейською одразу ми не зможемо, хоча б тому, що в державі немає таких коштів. Для початку необхідно визначити пріоритети та виключити зрівняльні підходи до оплати праці. Найперше, на мою думку, необхідно збільшити оклади лікарям первинної ланки та тим, що працюють інтенсивно.
Гостро стоїть питання укомплектування кадрами сільських медичних закладів. Людина, котра провчилася 19 років (11 – у школі та ще 8 – в академії), приїхавши працювати в село, де немає умов для проживання та праці, копійчана заробітна плата, просто там не залишиться. Місцевому самоуправлінню треба думати про те, як заохотити молодих спеціалістів приїжджати до села. Візьмемо для прикладу: була двоповерхова дільнична лікарня, котра зараз не потрібна. На першому поверсі цілком може функціонувати амбулаторія, а на другому – облаштувати житло для медиків. Крім того, зараз розглядається проект по наданню сільським медикам автомобілів у лізинг з правом подальшого викупу.
Зараз кожен четвертий медпрацівник – пенсійного віку. І це дуже серйозна проблема. Молодь, котра мріяла про професію медика, закінчивши вуз, не йде працювати за спеціальністю, бо не бачить в цьому жодної перспективи.
- Наскільки відомо, реформа системи охорони здоров’я ще не підкріплена законодавчо. Але ж певні заходи в її рамках вже проводяться…
- Усе, що робиться зараз і робилося раніше, - місцева ініціатива. Просто тому, що назріла необхідність змінювати систему. На державному ж рівні реформа поки що знаходиться у стадії обговорення та законопроектів.
- З яких міркувань до списку пілотних регіонів включили Дніпропетровщину?
- Бути пілотним регіоном – це не покарання. Це оцінка того, що в області вже щось робиться, є основа. Думаю, зважаючи на позицію місцевої влади, котра з особливою увагою ставиться до питань охорони здоров’я, намагається самотужки вирішувати нагальні питання галузі, область було включено до цього списку.

Розмову вела Юлія ДУЛАНОВА.
Від редакції: У цьому матеріалі відображено офіційну точку зору на реформування медичної галузі. Але тема ця актуальна для кожного з нас. Запрошуємо вас, шановні читачі, залучитися до дискусії та висловити свою думку щодо даної проблеми. Будемо раді почути думку і практикуючих сільських лікарів.

Детальніше ...

Про особливості оренди землі напередодні скасування мораторію на продаж сільгоспземель

Однак, найпоширеніша думка, що побутує сьогодні серед учасників ринку землі – що під прикриттям мораторію ховається спроба привласнити значні площі угідь. 
Цікаво, що переважна більшість тих, хто вже встиг продати свій пай, зосереджена в Київській області. Тут таких 22,9 відсотка, при цьому другий показник, що його демонструє Схід - тільки 2,7…
Важливо також, наскільки відходить у минуле винятково натуральний розрахунок.
За словами Ірина Лукомської, координатора компоненту «Інформування громадськості Проекту», готівкою отримує орендну плату понад третина респондентів. Це слід було б вважати беззастережним прогресом, якби не та обставина, що більша третина таких «прогресивних» орендодавців зосереджена в одній лише Київській області.
З точки зору перспектив розпорядження паями в майбутньому, важливо, чи збережеться тенденція покращення умов для самих орендодавців. Іншими словами: чи буде й надалі власникам паїв вигідно здавати їх в оренду? Серед них – більшість пенсіонерів. На думку Тимофія Девка, сільського голови села Стовпяги Переяслав-Хмельницького району Київської області, де, власне, й проходила зустріч журналістів з аграріями, старіння села – це не перспектива, а факт сьогодення. Важливо відзначити, - сказав він, - що пенсіонери не є платниками податків, у тому числі, й земельного, отже не роблять внесків до місцевих бюджетів. Водночас вони є активними споживачами послуг соціальної сфери та комунальних. На тверде переконання сільського голови, пенсіонери на сьогодні є чи не найзаможнішою частиною населення, оскільки вони отримують пенсію, часто співставну з розміром зарплати зайнятих, та отримують орендну плату за паї.
Чому «Байрон» обрав агробізнес?
Коротка статистична довідка. Фермерське господарство «Байрон Агро» - приватне сільськогосподарське підприємство, що спеціалізується на вирощуванні та реалізації екологічно чистих (органічних) продуктів. Засноване у грудні 2009 р. і займається розведенням великої рогатої худоби, птиці, вирощуванням овочів і квітів. Власну продукцію реалізує через інтернет-магазин органічних продуктів та через офіс у Києві.
Шлях в аграрний бізнес у Юрія Сергєєва, голови фермерського господарства «Байрон Агро», був несподівано стрімким і приголомшливим. Молодому, енергійному хлопцю з двома вашингтонськими дипломами - маркетолога і економіста - місце швидше десь у престижному столичному офісі серйозної фірми, і аж ніяк не на фермі серед корів та кіз…
- Мабуть, дідова кров у венах заграла, - сміється Юрій. - Він у мене був затятий аграрій. Та найперше, що схотілося, - каже вже серйозно, - забезпечити себе й власну родину органічними продуктами - якісними, смачними, вирощеними власноруч і з любов‘ю. Розпочав з кількох кіз, куплених на гроші тітки, що й виступила моїм головним спонсором.
За якихось два роки міні-ферма Юрія Сергєєва розрослася до п‘ятдесяти корів, кількох десятків кіз і баранів, перепелів і бджіл.
Несподівано головним і вагомим козирем для «Байрона» стала нагальна потреба киян в органічних, якісних продуктах. Більш того, втричі дорожчих, але за які люди готові платити.
- На ринку утворився певний сегмент, - зі знанням економіста й маркетолога каже Юрій, - а ми виявилися у потрібному місці в потрібний час.
Причому вартість одного літра молока від «Байрона» сягає від 12 до 25 гривень залежно від жирності. Менеджери господарства приймуть ваше замовлення через інтернет-магазин, а якщо потрібно, доставлять його за бажанням покупця у будь-який куточок столиці.
- Послуга недешева, - зізнається Юрій Сергєєв, - але людей це не зупиняє. Замовляють і літр, і два. Хто може - приїздить сам і бере молоко з ферми. Доводиться часом навіть невдоволення чути, мовляв, у нас діти голодні, а у вас молока немає… Життя підказує – треба розширятися, – розмірковує Юрій Сергєєв. - Звісно, п‘ять десятків корів не нагодують усіх бажаючих.
Про особливості орендних стосунків молодий голова, що, окрім економіки, ґрунтовно вивчав ще й юриспруденцію, каже неоднозначно. Він не приховує, що таким, як він, що прийшли, власне, «на розбір шапок», брати вже нічого. Земля під Києвом давно розібрана.
- Прикро буде, якщо скуплять її люди з величезними грошима, набудують курників за прискореними технологіями годівлі, - ділиться наболілим, - тоді все, про екологію – ні слова! А про органічні харчі - й поготів!
Натомість, саме у «Байроні» я скуштувала молока, якого не пила років з… надцять, з тих самих пір, як родичі в селі перестали тримати корову.
Гостинні господарі подали до столу ряжанку в справжніх глиняних глечиках, сир двох видів власного виробництва, м‘ясні делікатеси з яловичини, до яких смакували теж власні соління.
- Ви куштували сир? – спитала мене вже в автобусі Ірина Лукомська, координатор Проекту. - Заприсягаюся, що ні в столиці, ні в своєму Дніпропетровську ви нічого подібного не знайдете!
…А мені всю дорогу пахло на губах молоко. Забутий смак далекого дитинства.

Лариса НЕСІНА.
Київ – Дніпропетровськ.

Від редакції. Приклад господарювання Юрія Сергєєва видався нам настільки цікавим і унікальним, що ми напросилися до нього в гості одразу, як потепліє. Юрій Ігорович нам люб‘язно не відмовив. Сподіваємося, розповідь про фермерське господарство «Байрон Агро», що на Київщині, наші читачі побачать на сторінках «Сільських новин» уже найближчим часом.

Детальніше ...

Запрацює виробництво - оживе країна

Минуло вже 19 років незалежності. А життя в українських селах ледве животіє. Ще зовсім недавно у нас на двох вулицях було 85 дворів, у кожному тримали худобу. В двох сільських чередах було більше ста корівок. Потім поголів‘я почало зменшуватися. І зараз лише дев‘ять сімей ще тримають корів. Безробіття призвело до вимирання колись квітучого села. Перед виборами деякі кандидати в депутати подбали про автобусне сполучення, хтось допоміг провести газ у села. Але ж це не вирішить проблеми.
Минулої осені їздила на Нікопольщину. По дорозі побачила села ще і Криничанського, Софіївського районів. Там така ж сумна картина. І вже не рятує наявність у селі газу чи асфальтованих доріг. Чому так трапилося? Чому наші люди полишають рідну землю і шукають роботу за кордоном? Ось і сьогодні прочитала, що поляки за півроку зареєстрували для українців 115 тисяч заявок на роботу. Маючи найкращі у світі чорноземи, працелюбний народ, ми купуємо за кордоном буквально все: яблука веземо з Польщі, масло і цукор – з Білорусі, картоплю з Єгипту, м‘ясо – з Бразилії, Аргентини… Позичили гроші у МВФ, розтринькали і знову все спочатку. Знову бідні, з простягнутою рукою…
Скільки за ці роки наші селяни виробили продукції, а хабарники забирають у них усе за копійки. От я протягом 15 років здавала молоко: взимку ціна 1,30 грн., влітку по 30-40 копійок за літр. Неважко порахувати, яку ми маємо вигоду від цього. Те ж саме і з виробництвом м‘яса. Колись мій син запитав: «Що ж я зароблю, як оце такого бугая (400 кг і більше) беруть по 10-12 грн. за кілограм?» А заготівельник каже: «Твоє діло робити, а наше – заробляти!». За свиней нічого й говорити. Ось і зараз їх забирають по 8 гривень за кілограм живої ваги. І віддають селяни, бо якось же треба жити: дітей ростити, вчити. А, не дай Бог, захворіти, у лікарню звернутись! То вже краще вдома померти.
Тож чи підуть наші корови під ніж? Підуть, і скоро. Мене дуже образила фраза, що селянське молоко неякісне і використовується лише в технічних цілях. За що так зобижають селян? Від нас беруть лише якісне молоко. І ніхто нам за якість жодного разу не заплатив і копійки. А автору статті порадила б побувати в селі й подивитися на власні очі, яке молоко приймається, а потім так принижувати селянина.
Щодо другої статті. Про дотації. Це лише чергові обіцянки. А дотацій як не було, так і не буде. Уже був у нас Рік села. Що після цього змінилося? Нічогісінько.
Треба зробити так, щоб у село прийшли люди. А для цього необхідно рахувати стаж за виробництво продукції як у рослинництві, так і в тваринництві. Встановити ціни на сільгосппродукцію згідно собівартості. Для цього порахувати кількість затрачених людино-годин на утримання усіх видів худоби, а також на виробництво продукції рослинництва. Обчислити людино-години на підставі посібників, які були раніше, враховуючи, що всі роботи проводяться вручну. Якщо немає підручників, зробити хронометраж у кількох господарствах і вивести середнє. Людино-години перевести в дні, місяці, роки.
Нещодавно чула по телевізору, що кожний губернатор буде звітувати перед Кабміном про забезпечення населення продуктами харчування та ціни на них. Хочеться вірити, що нарешті звернуть увагу на село. Адже, на моє глибоке переконання, тільки тоді оживе країна, коли запрацює виробництво.

В. ПІСКУН.
Верхньодніпровський район,
Дніпропетровська область.

Детальніше ...

Пани наші дрібнесенькі… А найбільше вразив виступ поважного голови Спілки ветеранів війни Петра Цибенка і те, що сталося опісля. На численних прикладах він показав, як українські уряди «обжимали» пенсії тим, хто захищав Україну зі зброєю в руках. Та коли голова дійшов до побажань, які ветерани вважають доцільними в майбутній реформі, раптом пролунав дзвінок. Здавалося б, найлогічнішим у цій ситуації було б дозволити сивочолому ветерану зачитати пропозиції. Переконаний - їх, тих побажань, не так і багато. І справжніх героїв, орденоносців не часто можна побачити на трибуні законодавчого органу… Та спікер парламенту, не тямлячи важливості закінчення виступу, виніс присуд: «А пропозиції віддайте в комітет!» Це бачила і чула вся Україна… Та невже в наших слуг не знайшлося однієї хвилини (!), щоб вислухати глибоко шанованих суспільством батьків і дідів? Звідкіля ця неповага у наших сановників? А наслідком цієї і всієї багаторічної неуваги до солдатів найстрашнішої в історії війни, вже переважно інвалідів, є їхні скромні за сьогоднішніми мірками пенсії. У цивілізованій країні, яка дорожить здобутою неймовірною ціною свободою, вони повинні бути найвищими! А не такі, як зараз - у рази, та ні - в десятки разів менші за пенсії високопосадовців! І цю тенденцію безмежного підвищення величини пенсій сановного люду творці «реформи» хочуть зберегти й надалі під тим чи іншим соусом. Не слухаючи і не чуючи нікого, навіть дев‘яностолітніх (!) воїнів… 
Така сама неповага простежується і у ставленні законотворців до «дітей війни». На папері вони начебто узаконили їхні права. А насправді тим потрібно ще й пооббивати багатьом з них невідомі судові пороги… За даними Петриківського відділення Пенсійного фонду України, наприклад, у Петриківському районі більше 1500 «дітей війни» звернулися до суду за захистом своїх прав. Дев‘ять вже мають рішення Апеляційного суду на свою користь, бо рішення районного суду Пенсійний фонд оскаржує до Апеляційного суду. А скільки людей отак поневіряється в Україні? Та навіщо ж цим ветеранам праці, наймолодшим з яких уже добігає сьомий десяток, бігати по судах? За що? Невже всім своїм звитяжним трудовим життям вони не заслужили доброго до себе ставлення бодай на схилі літ?
- Коли ми здохнемо, тоді вони й приймуть рішення, - гірко зауважив на лютневому обговоренні пенсійної реформи у Петриківці пенсіонер Микола Загребельний. - Пенсійний фонд самостійно не може вирішити цю проблему, Кабмін - не може, Верховна Рада - теж… Ніхто не виконує своїх функцій!
Справді - немає крайніх. Ними виявляються вже сивочолі «діти війни»… Чи бува не через цей та подібні «закони» Ліна Костенко назвала Верховну Раду «центрифугою ідіотизму»?
Щоправда, з різних причин не у всіх є кошти і час на змагання в судах.
- Маю статус «дитини війни», але на суд подавати не буду, - каже Тамара Свинаренко з Китайгорода Царичанського району. - Якщо є закон - виконуйте його. Або - відмініть. А сміятися з людей - гріх… Якби кожен депутат з президентом і прем‘єром хоча б місяць прожили на отой мінімум, що встановили нам… У наших хатах, і щоб нізвідкіля більше - жодної копійки. За газ щоб вчасно заплатили, за світло, за ліки і все інше. А тоді через місяць і спитати - як воно, шановні, живеться на нашому прожитковому мінімумі? А то не знають - де на все, на вертольоти й інше, кошти брати…
Що ж, доволі слушні пропозиції. У всякому разі від них нічого, окрім користі, не було б. Та чимало чого доброго можна придумати, якби було широке обговорення усіх проблем. Бо те, що зараз «через коліно» ухвалюється у Верховній Раді, інколи знаходиться за межею розуміння… Кому, здавалося б, заважає 50-відсоткова квота на обов‘язкову музичну продукцію українського виробника в радіо- і телеефірі? Та українську пісню, народну й сучасну, і так великого щастя треба, щоб почути, особливо побачити виконання… А що буде, як відмінять квоту? Нічого, окрім чужоземної «попси». Музики вже у Верховній Раді дають концерти - мовляв, схаменіться, будьте людьми… Чи почують? Дуже хотілося б. Та чи й справді такий «законопроект» потрібен? Кому українська музика і пісня заважають в Україні? Навіщо до цілих армій безробітних долучати ще й музикантів? Щоб веселіше було?
«Нечутливість» тих, хто має владні повноваження, виходить боком нам, звичайним громадянам. Якщо взяти для прикладу ту ж гречку, то ще рік тому лунали голоси - нехай буде гречка! Тобто застерігали – її площі для сівби дуже малі. І «Сільські новини» озвучували тривогу депутатів Кобеляцької райради – на Полтавщині немає засіяних площ гречки! Почули? Аякже. Тепер китайській доводиться ввізне мито скасовувати…
Цих та подібних їм «ляпів» у нас – хоч греблю гати. Певно ж, гарно продумати все наперед, як личить доброму господарю, узгодити прагнення й інтереси усіх суспільних груп в Україні - нелегке завдання. Тим паче допомогти громадянам України відстояти своє право на гідні умови праці на рідній землі. І забезпечити пристойні норми життя поколінням, які стократ заслужили їх ратними і трудовими звершеннями. Але ж якщо пообіцяли це зробити – виконуйте. Не знаєте як – люди підкажуть. А обмеження, що їх уряд і Верховна Рада видають за «реформи», плюс уже зроблені й майбутні підвищення вартості енергоносіїв ведуть лише до небаченого за темпами зубожіння українців, яким до всього не лише не повертають трудові заощадження, а й пропонують натомість… пеню за невчасну оплату компослуг!
Причини неадекватного ставлення нашої влади до своїх (чи чужих?) громадян політологу Сергію Рубану бачаться такими:
- Нинішня влада перед своїм приходом запевняла суспільство, що в них є цілий пакет реформ, які виведуть Україну зі скрути. Як з‘ясувалося, насправді цих реформ немає. І потуги влади бодай щось реформувати вже навіть не смішні, а інколи викликають співчуття…
Справді, спроби «панів наших дрібнесеньких» залишити майже незмінними власні привілеї за рахунок ще сильнішого визиску української людності - то міраж реформ. Тож «реформаторам» необхідно дослухатися до всіх порад, особливо людей старшого покоління, які долали проблеми набагато гірші. Бо інакше знову буде те, що вже трапилося з гречкою. У такому разі доведеться не лише гречку, а й депутатів китайських завозити…

Григорій ДАВИДЕНКО.

Детальніше ...

Чого чекати від скасування мораторію?

Розмови про скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення, яке начебто має статися вже цього або наступного року, спровокували жваве обговорення. В інформаційному масиві переплуталися реальність,... Детальніше ...

Українська fata morgana

або Кого поманить до себе дотепер лише розпайована земля, а для кого, як марево, щезне після скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення?

Детальніше ...

Як вирішити суперечку за межу

Якщо ви з сусідом не можете порозумітися щодо межі поміж вашими земельними ділянками, де шукати правди? Розповідає директор Департаменту землеустрою та земель сільськогосподарського призначення Держкомзему... Детальніше ...

Як було і як має бути

ПАМ‘ЯТАЄТЬСЯ, як наприкінці Великої Вітчизняної ми, малеча, навчались у сільській школі, розміщеній у маленькій глиняній хаті, кілька класів в одній кімнаті. Сиділи хто за чим, бо парт не було. Писали у зошитах, зшитих з паперу, який використовувався для виготовлення мішків. За чорнило слугував сік бузини. Вчитель, особливо у сільській місцевості, на той час був авторитетом. Так от, виховуючи нас, майбутніх активних громадян СРСР, як будівників світлого майбутнього – комунізму, вчителька, як диригент хору, запитує: «Діти, хто у світі наймиліший?» Ми дружно скандували: «Батько Сталін!»
Безумовно, це, незважаючи на незгоди життя, вкарбовувалося у нашій свідомості. Ставши дорослими, багато з нас стали войовничими поборниками сталінського режиму, підфарбованого словесними обіцянками світлого майбутнього, яке невпинно віддалялося від нас, як лінія горизонту…
Згадується такий випадок. Після неврожайного 1946 року навесні 1947-го населення у наших краях голодувало. І ось в один із погожих днів об‘явили сполох. Всім селянам треба було йти до колгоспного двору на збори – підписуватись на державну позику, як тоді казали, на «облігації». Моєму батькові, колгоспному ковалеві запропонували «добровільно» підписатися на 500 крб. За згоду «добровільно» підписатися тільки на 300 крб. його одразу взяли під варту і повезли до так званого ДОПРу…
Досі пам‘ятаю розповідь переселенця з Холмщини – спірної території між Радянським Союзом та Польщею.
На Холмщині було змішане населення - поляки та українці, які між собою не мирились. За згодою урядів СРСР та Польщі, українців із цього регіону виселяли до колгоспів центральної України. При цьому стверджували, що направляють їх до колгоспів, де люди живуть вільним, заможним життям. Коли ж згаданий переселенець з вірою у те, що йому говорили, після прибуття на станцію призначення спрямував своїх коней до добротних комор, вважаючи, що це і є колгосп, вартовий з рушницею йому заявив, щоб він швидко звідси забирався, бо це комори системи «Заготзерно».
Далі попрямував чоловік з гіркотою в душі ще до одного справного господарства, на території якого знаходились скирти сіна, думаючи, що ось це той заможний колгосп. Але і тут відмова вартового з гвинтівкою, бо це було державне «Заготсіно».
А роздосадуваному чоловікові вказали на спалену кимось з необережності, напіврозвалену колгоспну конюшню, в якій тримали у підв‘язаному стані коней, бо від виснаження вони не стояли на ногах, окрім того, були уражені коростою…
Всі роботи на полях лежали тоді на жіночих плечах, на коровах, що були в домашньому господарстві колгоспників…
Тяжко жилося у «вільному» СРСР селянам, обкладеним непосильними податками. Наприклад, колгоспник, який одним з перших вступив до колгоспу, десь 1930 р., отримував гектар землі як присадибну ділянку. На період кінця 40-их років ХХ століття він до самої смерті Сталіна сплачував у вигляді податку щорічно десь 2300-2500 крб. у грошовій форм. Гроші мав отримати тільки за реалізації сільгосппродуктів. Наприклад, домашня курка на ринку коштувала 15-20 крб., літр молока – 3 крб., відро вишень – 20-25 крб. Крім згаданого податку у вигляді грошей, треба було здати 300 л молока жирністю 3,7%, 150 штук яєць, 150 кг зерна, 40 кг м‘яса. Обов‘язковими були сплати страховки, підпис на облігації державної позики не менше місячного заробітку та контрактація, фактично за 1 крб. теляти вагою до 100 кг. На трудодні інколи давали не більше 200-300 г зерна. Рядовий колгоспник за півріччя мав виробити до 250 трудоднів.
І от колгоспник збере гроші, заплатить податок, тоді вже можна подумати й про дітей.
Навесні 1947 року був справжній голод. У той же час в якості допомоги німецькому народу в окупаційній зоні СРСР йшли ешелони з пшеницею. Не набагато краще справи були і в містах, незважаючи на те, що мешканцям міст надавали «хлібні» картки. Бурхливо розквітав бандитизм.
На той час пенсійне забезпечення колгоспників не передбачалось. Лише після грошової реформи 1961 року, коли колгоспи перейшли на грошову оплату праці, після кількох підвищень, було остаточно встановлено розмір пенсії колгоспникам, які досягли пенсійного віку, працюючи за трудодні, - 12 крб. 50 коп.
З метою поповнення робітничого класу до шкіл ФЗН (фабрично-заводського навчання) забирали сільських хлопців, які досягли 16 років, у мобілізаційному порядку через військкомати. На період 1946-1947 рр. це дещо рятувало їх від голоду, оскільки харчувалися за рахунок держави. Однак це був страшенний удар по селу, яке і без того було покинуте напризволяще. Колгоспники не мали документів, що засвідчують особу, а отже, були прикуті до свого місця проживання. Серед молоді офіційно пропагувалася неповага до сільської праці. У сільських школах молоді нав‘язувалася думка, що ті, хто залишиться у селі, будуть «волам хвости крутити». Тому треба намагатися стати шахтарем, сталеваром, машиністом паровоза і т.п. Негативні наслідки такої зневажливої політики, активно підтримуваної офіційною пропагандою, збереглися і до сьогодні, чому сприяє інертність мислення людини.
По відношенню до переселенців із західних регіонів України (Галичина, Полісся) також було суворе поводження влади. Було три хвилі переселення: дві - з Галичини, одна - з Полісся. Все це здійснювалося в міру очищення територій від УПА.
У той час офіційна пропаганда, а вона мала монопольне право з надання інформації населенню, тлумачила, що ми живемо у вільній країні, заможним життям, а в Америці люди пригноблені, потерпають матеріально і хочуть нас загарбати. Це в деякій мірі спрацьовувало. Люди вірили. І до цієї категорії належали переважно представники середньої та вищої керівних ланок, інтелігенція. Тоді як прості люди, часто навіть неписьменні, думали інакше, на противагу сталінській ідеології та пропаганді. Пам‘ятаю, як наша сусідка, солдатська вдова, котра сама ростила трьох дітей, почувши звістку про смерть Сталіна, перехрестилася і пошепки мовила «Гірше вже не буде».
Все це впливало на свідомість підростаючого покоління, спонукало до подвійного мислення, деформувало свідомість.
Держава в якості боротьби з розкраданням державного (зверніть увагу, не колгоспно-кооперативного, а державного) добра влаштовувала повальні облави. Групи, які здійснювали їх, складалися із представників прокуратури та міліції.
Одного разу під час такої облави, а це було на території колгоспу «Хлібороб», пізніше ім. Горького, Орлівської сільради Новопокровського, тепер Солонянського району Дніпропетровської області, затримали хлопця 13 років, у кишенях якого було зерно пшениці. Його мати, випадково побачивши хлопця на колгоспному дворі під вартою, запропонувала заарештувати її замість сина. Це спрацювало, і вона успішно відсиділа «подаровані» їй «найгуманнішою» державою три роки тюрми. Карна відповідальність тоді була 12-річного віку.
Подібна доля спіткала голову колгоспу «Новий світ» (с. Орлове Новопокровського району). Його засудили за те, що він не переорав під весняну сівбу пшениці ділянку площею близько 3 га, на якій дружно зійшла падалішня озима пшениця, в надії на те, що на цій площі пшениця вродить. Це була весна 1946-го. Навкруги все горіло від спеки. За невиконання вказівки районної влади голову колгоспу в терміновому порядку за принципом виїзної сталінської «трійки» засудили на три роки.
На згаданій ділянці пшениця вродила. Посіяна на інших площах ярина в суху землю ніякого врожаю не дала. У своєму останньому слові мужній голова сказав: «Хлопці, а там урожай буде!» - і показав пальцем у напрямку злощасної ділянки. По його щоках текли сльози гіркоти і образи.
Після смерті Сталіна, який органічно не любив селян, особливо українців, ЦК партії на чолі з М. Хрущовим та Рада Міністрів СРСР на чолі з Г. Маленковим видали постанову, якою селяни звільнялись від непомірних податків. Село починало оживати, але момент було втрачено. Люди втратили віру в партію.
Більшість колгоспників почали дбати про своє власне господарство. Вся статистична звітність про збільшення поголів‘я ВРХ, урожайність сільгоспкультур не завжди відповідала дійсності. Часто надої від корови рівнялись продуктивності доброї кози. Урожайність також відставала, наприклад, від Європи, не кажучи вже про якість пшениці, яка за показниками відповідала фуражній. Подальші маніпуляції з колгоспами в СРСР, а потім і в незалежній Україні, приміром, переформування колгоспів у КСП, не дали позитивних результатів і врешті-решт вони пішли в небуття. Причиною цьому стала не лише невідповідність технічного стану колгоспів, а також психологічна неприйнятність їх самими колгоспниками з урахуванням стану соціальних благ, оскільки розрив між містом і селом стосовно цього не зменшувався. Молодь ігнорувала і продовжує ігнорувати село.
Розпаювання сільгоспугідь у повній мірі не вирішило проблем. По-перше, не було міні-техніки для обробітку землі за розмірами паю, тобто на площі у кілька гектарів. Здається, вихід із ситуації було знайдено – це здача паю в оренду. З одного боку, це вигідно, бо селяни, так сталося, не дуже обізнані з основами агрономії. З другого – оренда плата за землю, яка коливається в межах від 1 до 3 відсотків, занадто мала. Приміром, сім‘я, в якій було 3-4 члени колгоспу, отримала земельний пай у середньому по Україні площею 20 га. За мірками доколгоспного часу це вже був куркуль, який, хоч і добре трудився, але не так вже й погано жив. За теперішніми квотами орендодавець за оренду 20 га отримує до 500 грн. за рік. Постає питання, а яку ж частку орендна плата складає в бюджеті власника згаданих 20 га? Все зрозуміло без коментарів. Для прикладу. В дореволюційній Росії на території Малоросії орендна плата складала в середньому 30 відсотків, тобто, здаючи в оренду земельний пай згаданої площі, на той час можна було зводити кінці з кінцями.
Фізично і морально понівечене село треба якнайшвидше відроджувати. Як це зробити? На це немає чіткої, зрозумілої відповіді. Ухил в бік створення латифундій за рахунок орендованих земель, за що більше всіх ратують комуністи, особливо за умови збільшення орендної плати, зробить частину селян люмпенпролетарями. Для порятунку села треба, окрім фінансово-матеріальної підтримки, виробити критерії його відновлення з урахуванням в першу чергу національних уподобань за звичаями, культурою, вірою, сподіваннями, вирішенням побутово-соціальних питань на сучасному рівні. Якщо взяти до уваги досвід Німеччини, Польщі, Австрії, Франції, то село там не відчуває себе далеким родичем по відношенню до життя у містах, але воно за їхніми звичаями є селом. Воно віддзеркалює той народ, на території якого існує. Треба і нам над цим подумати.

Іван ЛУБЕНЕЦЬ, кандидат технічних наук, м. Дніпропетровськ, уродженець 
с. Шульгівка Солонянського району.

Детальніше ...

Гасіть світло!

Електроенергія подорожчає з 1 лютого

Про дворівневу систему тарифів на електроенергію для населення на прес-конференції розповів комерційний директор ВАТ ЕК «Дніпрообленерго» Юрій Паршин.ПОВНОЦІННУ... Детальніше ...

Повчімося у болгар

Пенсійна реформа. Це добре. Але не під таким гаслом - для людей, за рахунок людей. Це принизливо для українців і України. Дайте роботу семи мільйонам непрацюючих і отримаєте кошти.Я проти того, щоб... Детальніше ...

Чи станеться «ВЕЛИКИЙ ВИБУХ» після скасування мораторію?

Чим більш наполегливими стають розмови про скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, чим більш конкретно називають терміни цієї події, - тим актуальнішим є питання:... Детальніше ...

Соцвиплати-2011

Інтерв’ю з начальником головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації Володимиром Семенюком

- У 2011 році буде значно збільшено розмір виплати... Детальніше ...

Коли ж в Україні буде один для всіх закон?

Уже чимало літ різні претенденти на владу в Україні переконують нас у тому, що саме вони забезпечать рівність закону для усього посполитого (і не лише) люду. Насправді ж сільській інтелігенції повірити... Детальніше ...

А мамин салат на Новоріччя - обов‘язково!

Приготувати ту чи іншу страву - то тонка, делікатна і досить відповідальна справа. Наче відомий рецепт є і всі необхідні компоненти, та кінцевий продукт досить різниться. У руках майстра - то делікатес,... Детальніше ...

Батько був у Кампучії, а син тепер - у Китаї

Про кадрового офіцера Михайла Собаченка, який прослужив в армії четверть століття, «Сільські новини» писали чотири роки тому. У газетній публікації йшлося про його перебування у Кампучії, де... Детальніше ...

Слово за наукою

МАЙЖЕ вісімдесят років державне підприємство “Ерастівська дослідна станція” займається вирощуванням якісного насіння зернових, олійних і кормових культур. За цей час тут змінювалися технології та підходи, керівники та колективи, проте незмінною залишилася вірність кращим традиціям українського землеробства.
“Ерастівска дослідна станція” - одна з основних баз Інституту зернового господарства УААН, де розробляються та удосконалюються основні агротехнічні прийоми з вирощування всіх польових культур степового землеробства. На експериментальних ділянках господарства ведуться дослідження з розробки і вдосконалення технологій вирощування озимої пшениці, кукурудзи, ярих зернових, зернобобових і кормових культур, виконується великий обсяг досліджень по ефективному використанню мінеральних і органічних добрив, гербіцидів, науково обґрунтованої системи сівозмін, обробітку ґрунту.
- Теорію ми успішно поєднуємо з практикою. “Ерастівська дослідна станція” займається вирощуванням елітного та репродукційного насіння озимих і ярих зернових, кукурудзи, кормових і технічних культур. За минулий рік станція реалізувала 305 тонн насіння високих репродукцій. Зокрема, кукурудзи - 70 тонн, інших зернових - 174 тонни. Співпрацюємо з аграріями Дніпропетровської, Полтавської, Кіровоградської, Запорізької, Черкаської та інших областей. Крім того, на полях нашого господарства, загальна площа яких становить 4 тис. 374 га, вирощуємо товарне зерно (обсяги його виробництва складають 6-10 тис. тонн на рік), - розповідає керівник “Ерастівської дослідної станції” Сергій Краснєнков.
У своєму розпорядженні Ерастівська станція має кукурудзокалібрувальний завод, оснащений імпортним обладнанням, сезонною потужністю 1000 тонн, три заводи з переобробки зернових культур, наукові лабораторії (на фото С. Краснєнков демонструє лабораторію агрохімії). Але основою конкурентоспроможності продукції, виробленої у господарстві, Сергій Краснєнков вважає високу кваліфікацію людей, котрі працюють на станції не один десяток років, та залучення до виробничого процесу науковців.
Не секрет, що українські аграрії останнім часом більше довіряють закордонним виробникам насіння, вважаючи їхній матеріал продуктивнішим. Проте, запевняє Сергій Краснєнков, чиє зерно гірше, а чиє краще, можна визначити, порівнявши його зразки в однакових умовах.
- На наших полігонах проводився експеримент з насінням кукурудзи закордонної селекції, а також селекції Інституту зернового господарства УААН. Його результати показали, що в умовах 2010 року кращі українські гібриди за продуктивністю не поступаються іноземним. Найкраще зарекомендували себе сорти Білозерський-295 СВ, Моніка-350 МВ, Дніпровський-181 та Хмельницький. Наше насіння користується попитом, у нас з’являються нові клієнти, а тому кожного року ми нарощуємо обсяги виробництва. Впевненість у якості власної продукції дозволяє не боятися конкуренції, - пояснює керівник станції.
Окрім Інституту зернового господарства, партнерами Ерастівської станції є також Селекційно-генетичний інститут (м. Одеса), Інститут рослинництва ім. Юр’єва (м. Харків), Інститут кормів (м. Вінниця). На станції щорічно закладаються польові полігони, де висівають нові сорти та гібриди основних культур, демонструють технології та окремі агротехнічні прийоми їх вирощування. Це дає змогу виробникам визначити кращі сорти і гібриди та найбільш доцільні агроприйоми.
Діяльність Ерастівської станції не обмежена лише рослинництвом. Тут вдалося зберегти та навіть вивести на рентабельні показники тваринництво. Окрім молочного гурту (330 племінних корів), великої рогатої худоби та 1100 голів свиней, у господарстві утримують близько п’ятдесяти прекрасних коней української верхової породи.
Напередодні професійного свята директор “Ерастівської дослідної станції” Сергій Краснєнков категорично відмовився говорити про проблеми галузі, мовляв, труднощі лише загартовують. Натомість побажав своїм колегам отримувати задоволення від власної праці, оптимізму та віри у майбутнє.

Юлія ДУЛАНОВА.

Детальніше ...