Поточний № 9 (1436)

16.02.2025

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Розвиток


Питна вода Дніпропетровщини

Сьогодні, на жаль, проблема питної води турбує мешканців як у містах, так і сільських населених пунктах Дніпропетровщини. Головна водна артерія - ріка Дніпро, яка напуває пів-України, тяжко хвора.... Детальніше ...

18.07.2012   2247
Меценат і благодійник

Деякі, особливо молоді й підприємливі, мислять і живуть за принципами, більш схожими на капіталістичні. Вони вважають душевну доброту й щедрість мало не пережитком минулого, де залишились нужденні... Детальніше ...

22.06.2012   2972
СОКІЛ у рідній стороні

Хто читав поему Тараса Шевченка «Гамалія», той пам’ятає, що козаків, котрі вирушали на борню з турецько-татарською ордою, поет називав «орлятами» та «соколятами» - тими благородними птахами,... Детальніше ...

22.06.2012   2924
Естафета хлібодарів

На Покровщині справу легендарного діда-аграрія, Героя України Івана Копичая продовжує його онук Іван Копичай

Цього року більшість колишніх колгоспів Покровщини Дніпропетровської області теж... Детальніше ...

26.04.2012   2525
З ЛЮДЬМИ І ДЛЯ ЛЮДЕЙ

працює на подільській землі корпорація «Сварог Вест Груп»

З ЛЮДЬМИ І ДЛЯ ЛЮДЕЙ. Саме з таких гучних слів розпочалося моє перше знайомство з корпорацією «Сварог».... Детальніше ...

08.02.2012   3369
Висоти буковинської землі

ВЕСНА на початку зими?.. Заплутавшись у часі, ласкаве сонце грудня пестить своїм промінням все довкола підгір‘я: пагорби, незворушні дерева, стрімке шосе, що веде нас із Хмельницького... Детальніше ...

05.01.2012   3868
Прийшов. Побачив. Переміг

Такий життєвий принцип директора ТОВ «Правобережне» Сергія Неха

Можливо, сьогодні Сергій Нех спостерігав би за перипетіями складних російсько-українських газових стосунків з крісла високопосадовця... Детальніше ...

17.11.2011   3072
«Пушкарівців поганих не буває»

Отаке вагоме твердження довелося почути на правому березі Дніпра, між річками-сестрами Самотканню і Домотканню, тобто там, де знаходиться село Пушкарівка. Історичні корені його сягають вікових... Детальніше ...

17.11.2011   3083
Іван КУРОВСЬКИЙ

Іван Куровський - почесний президент провідної столичної будівельної компанії «Житлобуд». Народився 28 червня 1951 року в селі Скаржниці Хмельницького району на Вінниччині. У 1973 році закінчив... Детальніше ...

29.09.2011   2971
Кличе своїх синів мала батьківщина

Хмільницький район. Мала батьківщина – святе місце, де пройшов найкращий час у нашому житті. Стрімкі та незабутні дитячі роки. Це земля батьків, дідів, прадідів. Крихітний всесвіт, де на очах... Детальніше ...

29.09.2011   3616
Поки є Дробітько – житиме Котівка!

Ось так характеризують пайовики агрофірми «Котівка» Магдалинівського району свого відомого й поза межами краю керівника. Поки є Дробітько, кажуть, поти й господарство тримається купи. Микола Іванович... Детальніше ...

18.08.2011   5449
Дніпропетровська обласна карантинна лабораторія

Для своєчасного визначення фітосанітарного стану об’єктів регулювання і прийняття фітосанітарних заходів наказом № 96 від 04.06.2003 Головної державної інспекції з карантину рослин України... Детальніше ...

30.06.2011   2602
ПОДІЛЬСЬКИЙ САД НА АВСТРІЙСЬКИЙ ЛАД

Підприємливий австрієць Герман Пфаннер, власник і засновник відомої в Європі фірми «Пфаннер», що спеціалізується на виробництві фруктових соків, вдало інвестував в український бізнес і одержав значні... Детальніше ...

02.06.2011   4108
Милує око «Краєвид Поділля»

Усього три з половиною роки знадобилося молодій підприємливій команді однодумців, щоб вдихнути життя у занедбані, виснажені землі Поділля

Навіть дрібний надокучливий дощ був безсилий... Детальніше ...

02.06.2011   3434
Нова стара медицина

Хоча законодавчої бази для реформування системи охорони здоров’я в Україні досі немає, процес модернізації медичної галузі в пілотних регіонах уже розпочато. І попри те, що анонсовані зміни... Детальніше ...

24.02.2011   2312
Нові сорти одеського ячменю

Доктор сільськогосподарських наук, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії СРСР, завідувач відділу селекції та насінництва ячменю СГІ, автор 70 сортів ярого... Детальніше ...

24.02.2011   7356
ЗОРЯ Анатолія Пучки

УСЕ-ТАКИ добре, що на нашій українській землі ще є люди,котрі до землі ставляться, як до рідної матері, плекають її, оберігають, як рідну дитину.Усе це Анатолію Пучці передалося з молоком матері.... Детальніше ...

18.11.2010   3853
Глибоке коріння “Златополя”
Якось мимохіть на думку спало, а чи не назвати цю місцину “шість дубів”?
- Чому шість? - питаю.
- Може тому, що праворуч три дуби і ліворуч - три. Так і назвав. А колись приїхав, глянув - один дуб під пеньок зрізаний. Відтоді вирішив - викопуватимемо сіянці і садитимемо дуби. Нехай ростуть, захищають поля від суховіїв.
Сам Михайло Колісник родом зі степової Кіровоградщини. Після закінчення сільгоспінституту доля привела його на Устимівську дослідну станцію, що в Глобинському районі сусідньої Полтавщини. Працював агрономом-насіннєводом. Станція вирощувала і постачала насіння овочевих до Ленінграда - для спеціалізованих господарств приміської зони північної столиці Росії. То була справжня школа для молодого фахівця в досить складній справі насінництва, що згодом неабияк прислужилася.
А далі були післяперебудовні дев‘яності роки, коли в безпросвітку того лихого часу зблиснула зоря фермерства. Колісник разом із друзями-колегами, зрозумівши, що по-старому вже жити не можна, створили кілька фермерських господарств - “Єрік”, “Санта”, “Златопіль”. Попервах обробляли землю вскладчину, виручали один одного, як могли.
Але настали часи обирати кожному свій шлях. Колісник залишився наодинці зі своїм “Златополем”. Звідки назва? Зростав у широких кіровоградських степах, що здавна йменувалися Златим Полем. Відоме поселення Златопіль колись відійшло до Новомиргорода.
Життєва снага приходила до нього саме з тієї прадавньої землі. У багатодітній родині Колісників Михайло був сьомим - найменшим. Батько все життя трудився на нелегких роботах у колгоспі. Дід… Про нього у Михайла особливі спогади. Свого часу дід належав до заможних земельних селян. Під час колективізації у діда відібрали кілька десятин землі. Малий Михайло пам‘ятає, як старого весь час гнітила якась туга, певно ж, туга за втраченим, за тим, що не зміг замолоду докласти до землі своїх сильних рук, забезпечити майбутнє великій родині. І зараз Михайло Григорович згадує, як школяриком соромився на виклик вчительки піднятися з-за парти, бо штани були латка на латці…
- Отож фактично від “шести дубів” і пішов відлік справжнього розвитку фермерського господарства “Златопіль”? - цікавлюся у Колісника.
- Тоді відбувся злам у моїй свідомості, моїх сумнівах, - каже. - Зрештою, в долі.
- У двотисячному, - продовжує, - взяв у оренду ще сімсот сорок гектарів у власників землі села Устимівка, загалом на обробіток стало тисяча гектарів. Звичайно ж, було нелегко. Та відступати вже не мав права.
Ці десять років для Колісника, як і для всіх фермерів його покоління, минули в трудах праведних. Минули, як одна мить. Але здобутки є. У господарстві з‘явився свій машинний двір, техніка, полагоджена стара та придбана нова, у тому числі потужна імпортна. Цих засобів вистачить, щоб дати лад не тільки орендованій нині землі, а й більшому масиву. Сформувався стабільний колектив, де з бажанням працюють устимівські механізатори: росіяни Віталій Александров, Сергій Воронков, молдавани Андрій Пулбере, Іван Сирбу, що оселилися тут зі своїми родинами, українці Леонід Рибалко, Олександр Андрущенко, Олександр Швидун, Анатолій Ліхітський, Віктор Грицай, Володимир Запара. Тішить Михайла Колісника, що на підмогу йому прийшов син Дмитро, дарма, що має фах податківця.
…Дмитра з хлопцями-механізаторами ми застали біля агрегатів у полі. Завершуючи останні роботи, вони готували площу під майбутній засів. Настрій молодий чоловік мав сонячно-чудовий, видно було, що він цілком задоволений своїм вибором і готовий продовжити батькову справу.
Побіля поля мою увагу привернуло плесо якоїсь копанки, що виблискувало на сонці.
Перехопивши мій погляд, Михайло Григорович сказав:
- Колись тут було заросле озерце, яке устимівці називали Вошиним. Місцеві й немісцеві сюди приїжджають посидіти на природі. Одного разу, навідавшись, я побачив на збитому для відпочивальників столику поліетиленову пляшку, а в ній - згорнутий в рулончик папірець. Витяг і прочитав: “Викопай тут озеро!”. Я здогадався, що котрийсь із моїх друзів вирішив зі мною так пожартувати.
Колісник поставився до “послання” цілком серйозно. Невдовзі Градизьке ПМК-185 за гроші ФГ “Златопіль” викопало тут озеро розміром 50 на 50 метрів. Вдарило ключем джерело. Нині у чистій воді Вошиного нагулюють жирок веселі коропці.
Не тільки дубками пускає своє коріння ФГ “Златопіль”. Підсумком минулих років для Колісника стало й інше. Село Устимівка знане і серед аграріїв, і по всій Україні не тільки своєю дослідною станцією, але й унікальним дендропарком, закладеним ще у дев‘ятнадцятому столітті маєтним паном Устимовичем. Одначе ні ці обставини, ні сусідство до Глобиного (до райцентру 10 км) не наближали село до благ цивілізації, навпаки - віддаляли. ФГ “Златопіль” зламало цю тенденцію. У 205 році за допомогою цього господарства нарешті газифікували оселі жителів Устимівки. Саме “Златопіль” фактично відновив в селі спорожнілі магазини споживкооперації, саме Михайло Колісник за власний кошт полагодив зяючий розбитими вікнами сільський будинок культури. Свого часу ніхто не вірив, що сюди повернеться життя, тепер це справжній осередок культури - сучасні меблі, сучасне облаштування.
- Цікаво, що за злою іронією долі саме у проголошений в Україні рік культури - 2007-ий, - розповідає Михайло Григорович, - повсюдно спостерігався найбільший занепад культури у навколишніх селах. Наперекір цьому ми відкрили оновлений будинок культури, перерізавши стрічку якраз на День працівника сільського господарства.
На утриманні господарства - сільська футбольна команда “Златопіль”, що неодноразово виборювала призові місця на першості району, а взимку бере участь в турнірах з міні-футболу у Кременчуці.
Прихожани Свято-Михайлівської церкви у Глобиному щодень можуть милуватися головним світилом храму - чудову люстру сюди придбало ФГ “Златопіль”.
Віднедавна Михайло Колісник очолив асоціацію фермерів Глобинського району. Свого часу район став піонером фермерського руху на Полтавщині. Нині тут 250 фермерів обробляють 25 тисяч гектарів землі. Завдяки їх праці врятоване не одне мале село Глобинщини.
Фермери, вважає, мають протистояти колективом викликам майбутнього, бути представленими в органах місцевого самоврядування, апелювати до громадської думки зі своїми проблемами, виступати зі своїми ініціативами. Бо як би не міцно вони пустили коріння у виплекану їхніми трудами землю, завжди знайдуться охочі безжально підрізати його, як отой дуб біля “першого поля” Михайла Колісника.

Микола ШАРИЙ.
Полтавська область.

Детальніше ...
18.11.2010   5627
На рідній землі «ГРУНТОЗНАВЦЯ»

І ось я їду в авто з Семенівки до Скибівщини. За кермом - Володимир Чишко. З братом Іваном вони мають у Скибівщині та навколишніх селах майже три тисячі гектарів орендованої землі. Чишки знані не лише у Великобагачанському районі, але й усій Полтавщині. Братів ставлять у приклад іншим фермерам, а то й власникам великих агроформувань. Та не так давно про них навіть ніхто не чув. Звідки ж ця метаморфоза?..
Менший - Іван Володимирович - завжди мав потяг до техніки. Тому й нині у фермерському господарстві тримає на собі мехчастину. Старший - Володимир Володимирович - весь час прагнув до глибоких знань з агрономії.
Але на цьому амбіції Володимира Чишка у здоровому сенсі не вичерпалися. Саме тоді в місцевому КСП обирали голову правління. Старший Чишко подав і свою кандидатуру, так би мовити, балотуватися на головну господарчу посаду в рідному селі (колгосп об’єднував три села). Дехто за широкою спиною Володимира Володимировича (а чоловік статурою видався нівроку) пошепки казав: «Іч, який, тільки диплома в руки схопив, а вже в керівники пнеться!» А Володимир не сполотнів на трибуні - почав розповідати землякам, що працювати потрібно по-новому, є ефективні методи організації праці, успішно апробовані деінде практикою. Слухали-слухали односельці, проте не зрозуміли. Не пройшов він у голови. Не пройшов, але й не здався. Час був якраз на зламі реформування агросектора. Чимало господарств лягали все нижче і нижче. Родина ж Чишків перед собою не бачила ні грошей, ні життєвої перспективи.
Тоді й вирішили брати зайнятися фермерством. Почали з десяти гектарів. Усього було, про це не розкажеш у скупих газетних рядках, але Чишки вистояли, відбулися як фермери. Саме їм селяни Скибівщини довірили обробляти, як уже згадувалося, майже три тисячі гектарів своєї землі.
Застосовуючи свої знання та набутий досвід, Чишки взялися за досить непросту справу - насінництво. Тепер “Грунтознавець” пропонує колегам-аграріям високоякісне насіння - еліту і супереліту озимої та ярої пшениці, ячменю, сої. Почали тут застосовувати й крапельне зрошення.
Слід додати, що власники “Грунтознавця” на займають позицію “моя хата скараю”, а переймаються і проблемами, яких не бракує у нашій заполітизованій Україні. Виступаючи на зібранні колег у Полтаві, Володимир Чишко сказав:
- Є дві задавнені проблеми. Перша - відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію й ресурси, які закуповує фермер. Колись побутувала думка: для успішного господарювання потрібно, щоб одна тонна дизпалива дорівнювала вартості двох тонн пшениці, трактор МТЗ - п’ятдесят. Сьогодні вже інші розклади. За трактор треба віддати 150 тонн і більше. Добре, нехай би й так, але ж немає правил гри на ринку. Друга болюча проблема - нестабільність. Ми сіємо в одних умовах, збираємо в інших, а продаємо в ще якихось. Нам нав’язують думку, мовляв, потрібно торгувати землею. Це можна робити тільки в організованому суспільстві, в умовах сильної держави, яка буде й гравцем, і покупцем. В українського селянина споконвіку викорінювали почуття господаря-власника, щоб не відчував смаку власної праці або орендної плати, щоб не знав реальної ціни землі. Навіть земельний закон сьогодні виписаний так, що, хто потрапив у обійми орендаря, той уже не вибереться звідти. І для фермера це погано, бо немає руху землі. До нього, може, й бажають перейти люди, але це складно. Тож для початку потрібно вдосконалити орендні відносини, досягти піку орендної плати. Тільки потім починати думати про продаж землі. Переконаний також, що наспіла потреба запровадити комунальний податок - 100 гривень з одного гектара, який обробляє фермер, за умови, що кошти надходитимуть до бюджету сільської ради. Разом із тим, варто не тільки вимагати від держави, але й самим ефективно працювати, пам’ятаючи, що ти - фермер і тобі не байдужа доля села.
...І ось обіч авто поля СФГ «Грунтознавець». Яскравим смарагдом милує око морква, світло-блідим - капуста.
- Давно не бачив у наших краях городини, - кажу.
- Та то дружина цим займається, - каже Володимир Володимирович.
- Певно що, не прогадала. Картопля оно по шість гривень на базарах.
- Жінки знають, що роблять. Інтуїція... - посміхається Чишко.
Звісно, у всіх своїх справах брати Чишки керуються не інтуїцією, а господарчим розрахунком. Бо тритисячний масив - це не кілька десятків гектарів, з яких починали фермери. А ще за плечима 650 пайовиків, яким не байдуже, як обробляється їхня земля, що матиме від господарчої діяльності СФГ «Грунтознавець» їхнє село.
У Скибівщині колись було триста дворів. Але село поступово згасало та старіло. Наприкінці дев’яностих взагалі ж застигло в німому очікуванні. Селяни перемовлялись: бути Скибівщині неперспективним (і хто придумав таке ганебне слово?!).
Саме “Грунтознавець” вдихнув у село друге життя. Всі бажаючі мають достойну оплачувану роботу, відновлено матеріальну базу колишньої тракторної бригади № 2 колгоспу ім. Котляревського. Є автобусне сполучення з райцентром (автобус господарства), на утриманні “Грунтознавця” сільський клуб з народним самодіяльним колективом. Господарство Чишків ремонтує дороги, дітей до школи підвозить безкоштовно. Школи та дитячі садки восьми сільських рад Великобагачанського та Хорольського районів повністю забезпечують овочами. Нелегко й сьогодні, але Скибівщина вперто налагоджує свій побут та вибудовує свою соціальну перспективу. У селі на вихідні, на свята дзвенять чудові пісні самодіяльного фольклорного колективу “Надвечір’я” під керівництвом Любові Нечай. Підтримавши аматорів сцени, Чишки зберегли пісню у рідному селі.
...Ми зупиняємось на зеленому дворищі. Зліва - щось схоже на вагончик.
- Оце наш офіс, - жартує Володимир Чишко. - Але буде кращий. Уже й місце підібрали. Сьогодні - не це головне. Багато роботи, багато планів.
Перед нами рядками виструнчились молоденькі яблуні.
- Посадили гектар саду. Уже збираємо врожай, - відзначає Чишко.
Ми підходимо до ящиків. Великі червонобокі яблука притулилися одне до одного, наче родичі перед незвіданою дорогою. На міських базарах та в супермаркетах за такі, іспанські, тільки ж оброблені для тривалого зберігання, правлять добру ціну.
Володимир Володимирович бере в руки пару штук. Пахучий аромат яблук лоскоче ніздрі й щемливо нагадує про смачне дитинство.
...Скибівщина нині далеко. Та запам’яталася вона мені наприкінці сонячного вересня червоними яблуками у великих руках фермера Володимира Чишка.

Микола ШАРИЙ. Фото автора.
Полтавська область.


Детальніше ...
18.11.2010   2539
“Агросвіт-СВ” Сергія і Валерія ВЕДМІДІВ

РЕАЛЬНЕ життя довело, що навіть з правил бувають винятки, а практичне господарювання на глобинській землі братів Сергія та Валерія Ведмідів красномовно продемонструвало силу дружби й міцність родинних зв‘язків.
- Боже, як згадаю, як все починалось, і смішно, і плачно робиться, - розповідає Наталя, Сергієва дружина, вона ж і бухгалтер за сумісництвом. - Колишнє господарство розпалося, роботи не стало ніякої, сидимо, журимося - куди себе подіти, бо ще ж, наче, й не старі. Тільки й добра, що пай у кілька гектарів…
Сумніви розвіяв Валерій. “Беріть землю, - каже, - не сумнівайтеся, а я, чим зможу - допоможу”.
- Якось заходжу, - згадує Наталія, - а Сергій з Валерієм сидять удвох радяться: і як його краще сіяти - вздовж чи впоперек, - питає Сергій. А я думаю сама собі - а чи не все одно? Тепер смішно… Труднощі й сумніви здолали завдяки вродженому сумлінню, працелюбству й любові до землі, де народилися й виросли.
Закінчивши курси механізаторів, Сергій трудився у колишньому КСП “Росія”. Тоді Сергій був комбайнером, а Валерій, молодший на дванадцять років, ходив у нього в помічниках. Одного літа вистачило, щоб визначитися з вибором майбутньої професії - душа співала й раділа у полі, де гнувся до землі стиглий колос. Тож, на відміну від своїх ровесників, Валерій після закінчення десятирічки не вагався - агрономічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту став першим вивіреним дороговказом на широкому шляху життя.
Чого тільки не довелося пройти на тому шляху! Одразу після студентської лави - перші трудові будні у місцевому бурякорадгоспі на посаді агронома-насіннєвода. Далі - робота головним агрономом КСП “Росія”. І раптом несподіваний віраж - молодий та енергійний Валерій Ведмідь “приміряв” на себе крісло першого заступника голови Глобинської райдержадміністрації. Менше року вистачило, аби відчути - не його… Бо тільки в полі дихається на повні груди і тільки там дмуть свіжі вітри перемін.
ВАТ «Агрофіма «Вікторія» (рішенням загальних зборів люди обрали його головою) саме за часів керівництва Валерія Ведмідя стало одним з кращих у районі. Саме тут сповна проявився не тільки його агрономічний хист, а й неабиякий організаторський, господарський підхід до спільної справи. На це націлював людей. Так працював сам.
- Вимогливий, але справедливий, - так характеризували Валерія Геннадійовича ті, кому довелося з ним працювати. - Спуску не дасть нікому, і в першу чергу - собі.
Саме тоді на очі молодому керівникові потрапив чизельний плуг, який здали на металобрухт. Вирішили поекспериментувати і обробити ним частину поля під посів кукурудзи. Результат вразив, а різниця на межі двох обробітків навіть на око була разючою. На полі, обробленому чизелем, кукурудза була вищою, урожайність теж набагато краща. Після експерименту цю технологію почали широко застосовувати у господарстві: поле раз у два-три роки обробляють чизельним плугом, поєднуючи зі щорічним традиційним поверхневим обробітком. Максимально акумулюючи вологу, чизель особливо ефективний по сої, соняшнику, кукурудзі, ячменю.
Відтоді, взявши за приклад досвід товариства, очолюваного Валерієм Ведмедем, багато керівників району практикують чизельний обробіток на своїх землях.
- Можна було б, наче, й заспокоїтись на досягнутому, - розмірковує Валерій Ведмідь, - а душа, відчував, ще чогось прагне…
Може, свого, власного? Так, щоб ні від кого не залежати, нікому зайвий раз не кланятися. І щоб бачити результати власної праці. Якщо схибив десь - винуватий сам. Списувати ні на кого.
За покликом душі, й не інакше, Валерій приєднався до Сергія. І тепер, окрім порад меншого брата, той отримав практичного, досвідченого партнера у спільному сімейному бізнесі. Неповні тисячу гектарів розподілили, мов карту бойових дій (насправді, мирних - за врожай - Авт.). Крім традиційних пшениці, кукурудзи, соняшнику (бо Валерій Геннадійович твердо стоїть на дотриманні сівозмін) головний наголос зробили на сою.
- Ця культура нас ще ніколи не підводила, - зізнається Валерій Ведмідь. - Торік першу продали по п‘ять тисяч гривень за тонну. Ні ячмінь, ні пшениця не дають такого підйому.
Брати Ведміді не приховують, що навіть сучасне овочесховище вартістю близько двох мільйонів гривень осилили завдяки сої.
- Звісно, паски довелося міцненько затужити, - жартує Валерій Геннадійович. - Та плани у нас на найближчий час серйозні.
Сховище, розраховане на зберігання овочів і фруктів у максимально прийнятних температурних режимах, стало до ладу лише за тиждень до мого приїзду наприкінці жовтня.
- Ще не вибрали, яку систему вентиляції встановити, - розповідає Валерій Ведмідь. - Пропозицій вистачає, ми ж хочемо знайти оптимальне спввідношення ціни та якості.
Поки що у сховищі зберігаються власні овочі цьогорічного врожаю - у господарстві тримають три гектари під картоплею, хоча брати Ведмеді не виключають і варіант оренди, так, приміром, зберігаються “чужі” яблука. Дві камери на 350 тонн дозволяють прийняти максимальну їх кількість. “Рожевою” мрією залишається поки що молодий сад. Із притаманною Валерію Геннадійовичу серйозністю й поміркованістю, він розуміє, а тому й не приховує, що самотужки цю справу вони не осилять.
- Відбулася зустріч, досягнуті домовленості, - каже далекоглядно і деталі не розголошує.
А я й не наполягаю! Бізнес є бізнес: гроші люблять тишу. Натомість, цікавлюся, чому саме на овочі зробили ставку. І плекають надію на сад…
- Овочі не потребують багато землі, - охоче ділиться роздумами Валерій Ведмідь, - а підйом, якщо, звісно, підійти з розумом до справи, дають неабиякий. Минули ті часи, коли бурячок чи капустина з морквиною коштували копійки… Враховуючи специфіку нашого фермерського господарства: мало землі і наявність сучасних площ для зберігання, варіант з овочами для нас найбільш прийнятний.
- А що ростиме у майбутньому саду? - питаю обережно.
- Яблука! Різні сорти - пізні й ранньостиглі, - без вагань відгукується на “провокаційне” запитання Валерій Ведмідь. - У Польщі, приміром, їх, поки дозріють, обробляють “хімією” до тридцяти разів, - гарячкує мій співрозмовник, - а тоді мама купує у супермаркеті за шалені гроші, зауважте, оте нашпиговане “отрутою” яблуко своєму малюку. Дитина ж, знаєте, з притаманною їй цікавістю тягнеться до всього яскравого, блискучого, великого. Хочу, аби мої діти й онуки їли наші, українські яблука!
- О, Валерію Геннадійовичу, у Вас зараз прокинулося почуття здорового чоловічого самолюбства, - зауважую, - і трохи аж образа за нас всіх, українців. Мовляв, чим ми гірші?
- Працювати треба з усіх сил, кожному на своєму місці, а не так, аби день до вечора, - дає слушну пораду Ведмідь.
- А чим душу задовольняєте, крім роботи? - намагаюся розрядити деяку напругу й роблю ліричний відступ.
Валерій Геннадійович розпливається у посмішці.
- Це, звісно, моя сім‘я. У колі рідних відпочиваю душею. Намагаюся частіше проводити час з сином. Він у мене студент-другокурсник Полтавського сільгоспінституту, тож є про що поговорити.
- Мабуть, Денис продовжить справу батька? – запитую Валерія Геннадійовича.
- І я на це сподіваюся. Тим паче, що хист і любов до хліборобської праці у нього є.

Лариса Несіна. Фото автора.
Полтавська область.

Детальніше ...
18.11.2010   6012